Підтекст як категорія сценічного мовлення

Abstract

Дисертацію присвячено визначенню сутності підтексту як категорії сценічного мовлення та обґрунтуванню прийомів його втілення у театральній практиці. Відтворено хронологію становлення категорії підтексту у театрознавстві: «до-Станіславський» період — підтекст у Станіславського та послідовників — «пост-Станіславський» період. Виявлено суперечності у трактовці та тлумаченні прийому підтексту представниками школи К. Станіславського. Охарактеризовано підходи українських театральних педагогів та митців до категорії підтексту. Простежено варіанти тлумачення підтексту сучасними теоретиками театру та здійснено їх компаративний аналіз. На основі аналізу джерельної бази та узагальнення теоретико-практичних пошуків діячів театру щодо категорії підтексту визначено існування двох різних векторів його трактування: 1) прихований смисл, коли лексичні значення слів не передають внутрішній зміст мовлення; те, що експліцитно не сказано в тексті, але виникає з того, як текст інтерпретується актором; 2) психологічне, емоційно-вольове начало сценічного мовлення; психологічний інструмент, що інформує про внутрішній стан персонажа, який встановлює дистанцію між тим, що сказано в тексті, і тим, що показано на сцені. Уточнено зміст категорії «підтекст» у театральному мистецтві та педагогіці. Запропоновано власне розуміння, термін і визначення мовного, виконавського підтексту: фоносмисл — мовленнєва дія текстовими смислами. Доведено значущість фоносмислу як складової сценічного мовлення. Окреслено технологію застосування та особливості функціонування прийому фоносмислу в мистецтві сценічного слова.