ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ МАСОВИХ СВЯТ УКРАЇНЦІВ

Abstract

Актуальність дослідження. Історія народних, в тому числі масових свят, в Україні видалася, як і сама історія країни, надзвичайно складною, драматичною. Започатковані як господарські та релігійні, ці свята пережили епоху секуляризації, потім – десакралізації. Відтак частина з них залишилась у сфері релігійній, інші – у „професіональній”. Згодом, за часів насильницької атеїзації суспільства, здійснювалося викорінення не тільки церковних, а й народних традицій, примусове насадження нових, радянських, свят та обрядів. З отриманням Україною незалежності та скиненням диктатури комуністичної ідеології почався період відродження як релігійних, так і призабутих інших народних, зокрема й масових свят. Масове свято як один із найдавніших соціально-культурних феноменів репрезентує важливий напрям пізнання життєдіяльності суспільства. Людина, відчуваючи психологічний „захист” натовпу, проявляє мінімальну критичну самооцінку і саме тоді стає очевидним реальний зміст її особистої культури. Хронологічні межі дослідження. В дисертації аналізується процес еволюції масових свят українців від дохристиянських часів до років незалежності України. Визначений період дозволяє виявити ключові моменти історичного розвитку обрядової сфери України і дає змогу простежити особливості відродження та формування нових цінностей і норм суспільного життя 90-х рр. ХХ ст. Саме в цей період, внаслідок радикальної зміни соціально-політичної ситуації, формується нова культура видовищ, зокрема театралізованого масового свята як складової національної музично-театральної культури України. Масове свято еволюціонувало до нових форм і пластичних барв: урізноманітнювалися засоби його театралізації, відбувався процес зростання технічної майстерності виконавців; теми театралізованих масових свят зазнавали змін. Джерельну базу дослідження становлять матеріали Архіву державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Архіву кіно-фото-документів, збірники і довідники, матеріали періодики. Методи дослідження зумовлені специфікою наукового аналізу його предмету і ґрунтуються на засадах сучасної методології соціально-гуманітарного пізнання. Вони спираються на принципи історизму, науковості та об’єктивності. Застосовувалися проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, історико-генетичний, аналітичний та описовий методи. Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення, висновки, фактичний матеріал можуть бути використані у подальшій розробці обраної теми, при написанні наукових праць з історії обрядової культури України, підготовці загальних та спеціальних навчальних курсів: “Історія української культури”, “Теорія та історія культури” тощо. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці й реалізації національних програм в галузі художньої культури.