Показати скорочений опис матеріалу
dc.contributor.author | НИКОНЕНКО, Тамара Миколаївна | |
dc.date.accessioned | 2021-07-29T13:26:08Z | |
dc.date.available | 2021-07-29T13:26:08Z | |
dc.date.issued | 2005 | |
dc.identifier.citation | Никоненко Т. М. Культурно-мистецькі салони в Україні кінця XVIII - першої половини XIX століття [Текст] : дис. ... канд. іст. наук : Спец. 17.00.01 - теорія та історія культури / Тамара Миколаївна Никоненко ; Київський національний ун-т культури і мистецтв. - К., 2005. - 190 арк. | uk_UA |
dc.identifier.uri | http://elib.nakkkim.edu.ua/handle/123456789/3138 | |
dc.description | На основі комплексного аналізу наукової літератури, періодики, архівних джерел, спираючись на досягнення попередників, нами було досліджено культурно-мистецькі салони як цілісне історико-культурне явище аматорського мистецтва, осмислено його сутність і природу, виявлено, проаналізовано і узагальнено особливості його розвитку; показано роль, яку відігравали культурно-мистецькі салони в суспільному житті України другої половини XVIII – XIX ст. Внаслідок аналізу функціонування культурно-мистецьких салонів можна зробити кілька висновків. 1. Культурно-мистецькі салони як аматорське явище розвинулося в руслі традиції європейської культури. До історично перших культурно-мистецьких салонів Європи належать вечори Аспазії (Афіни, V ст. до н.е.), літературний гурток Гая Цильнія Мецената, політичний гурток Мессалі Корвіна (Рим, І ст. до н.е.). В епоху Середньовіччя виникають мистецькі салони, пов’язані з розквітом лицарської поезії. Культурно-мистецькі салони об’єднані спільною естетичною платформою, культом античності, функціонували в епоху Відродження. Починаючи з ХVІ ст. і завершуючи ХІХ ст. М, провідну роль у розвитку культурно-мистецьких салонів у Європі відігравала Франція. Салони стають культурно-мистецькими осередками зосередженням відомих митців, політиків, письменників, де розглядаються філософські, політичні, літературні, музичні питання. У 30-40 рр. ХVІІІ ст. розпочинають свою діяльність перші салони в Росії. Центрами діяльності культурно-мистецьких салонів у Росії стають Петербург і Москва, де зосереджується провідна Українська еліта. 2. На території України перші культурно-мистецькі салони виникають наприкінці ХVІІІ ст. і набувають найбільшого поширення до середини ХІХ ст. Основними центрами функціонування салонів стали найбільші міста Київ, Харків, Одеса, Чернігів, Полтава та маєткові салони українських аристократів та еліта. На Правобережній Україні культурно-мистецькі салони діяли при великих маєтках польських магнатів. 3. Культурно-мистецькі салони Європи, Росії та України відігравали роль осередків культури, де обговорювалися актуальні питання та нові твори російської, зарубіжної літератури, театрального і музичного мистецтва, важливі політичні питання, зокрема, слов’янофільство, декабристський рух, філософські та наукові ідеї тогочасної інтелігенції. Салони стали школою виховання і підготовки молодих письменників, митців до професійної діяльності, виступали популяризаторами романтизму, сентименталізму, класицизму та реалізму в літературі та мистецтві. До культурно-мистецьких салонів входили відомі політичні діячі, вчені, письменники, митці. Російсько-українська еліта об’єднувалася для того, щоб втілювати у життя передові ідеали і художні принципи літератури та мистецтва. Спільно було легше навчитися художній майстерності, вирішувати актуальні проблеми і завдання тогочасної культури. 4. Суспільна роль культурно-мистецьких приватних салонів визначалася тим, що вони створювалися вільно, не стримувалися інерцією офіційного існування, що сприяло процесу незалежного творення літератури і мистецтва, які споживало суспільство. Домашнє музикування виконувало не лише дозвіллєву, але й естетичну та просвітницьку функції. У створенні творів літератури, мистецтв, іміджу письменника чи митця, літературній еволюції салони і гуртки відіграють значну роль. Функціями салонів і гуртків в літературі, з одного боку, був зв’язок між читачем та письменником, з іншого – зв’язок між членами однієї літературної партії. Розпад цих культурно-мистецьких об’єднань не означає, що в літературі відпала потреба в цих функціях, навпаки, саме ускладненням і примноженням цих функцій належить пояснити занепад літературних салонів і гуртків в другій половині XIX ст. 5. Поряд з салонами зароджуються такі культурні форми як гуртки, журфікси, вечори, згодом товариства, об’єднання. Салон відіграє роль культурно-мистецького агітатора, гурток розглядається як своєрідна організація літературної партії, журфікси виконують роль організатора редакційно-видавничої справи. Салони, гуртки, вечори, журфікси виступали перехідною ланкою від домашньої літератури до професійної. У цьому й полягає їх велике еволюційне значення в літературно-мистецький період кінця XVIII – першої половини XIX ст. 6. Характерною рисою українських культурно-мистецьких салонів, на відміну від російських, було те, що вони від самого початку мали відкритіший характер. Переважна більшість з них об’єднувала українську еліту, яка відстоювала автономність краю, українську історію і культуру. Діяльність усіх салонів – як російської аристократії, так і українського дворянства, – мала вагоме культурно-політичне значення. 7. Культурно-мистецькі салони класифікуються на політичні, літературні, музичні, театральні. Заснування і діяльність в Україні політичних салонів деякою мірою сприяли розвиткові українського політичного руху, підтримували опозиційні настрої щодо політики російсько-імператорського уряду. Політичні салони Галичини сприяли релігійній і національній толерантності за часів боротьби з дисидентами, у міру своїх можливостей запобігали руйнації українського церковного і національного життя. 8. Літературні салони висвітлювали попит літературного споживання, сприяли рецензуванню книг у відомих журналах, видавництву творів талановитих, але маловідомих письменників, виступали посередником між письменником і читачем, поширювали у суспільстві нові літературні ідеї. 9. В музичних салонах тісно переплелися західноєвропейська і народна українська музика. Народнопісенне мистецтво, долаючи станові бар’єри, благотворно впливало на музичні смаки вищих верств населення. Постійне звучання народної пісні в побутові створювало ту атмосферу, в якій зародилося і згодом розвивалося національне професійне музичне мистецтво. Музичні вечори в культурно-мистецьких салонах відігравали перехідну роль між домашнім музикуванням і відкритими міськими концертами, були однією з передумов майбутнього інтенсивного розвитку української професійної музики. Вони підтримували музичну, театральну, літературну культуру, поки у більших центрах України Києві, Харкові, Полтаві, Одесі не було організовано і засновано професійні театри, літературно-артистичні товариства, оркестри. Домашнє музикування виконувало не лише дозвіллєву, але й просвітницьку, естетичну функції. Звідси музично-виконавча діяльність в подальшому набувала більш розгорнутого і цілеспрямованого характеру: музичне мистецтво виходило за межі сімейного кола на концертну естраду; до музичної діяльності залучалися музиканти загальноєвропейського визнання; зростання естетичного впливу мистецтва сприяло виникненню нових організаційних форм функціонування культури, які знайшли вплив у діяльності громадських об’єднань культурно-мистецького спрямування, таких як “товариство кохаючих рідну мову”, літературно-мистецькі вечори, присвячені видатним діячам Т. Г. Шевченку, М. В. Лисенку. 10. Театральним салонам вдалося виконати важливу підготовчу місію для нового періоду історії українського театру: вони дали нових акторів, керівників, драматургів з досконалішим репертуаром, виплекали думку про потребу цілком самостійного національного українського театру. 11. Досліджуваний період характеризувався розквітом в Україні дворянсько-маєткової театрально-музичної культури. Серед важливих суспільних і соціальних чинників, які мали вплив на розвиток маєткового мистецтва, – зміцнення політичного та економічного становища українського дворянства і польської шляхти. Характерною рисою дворянсько-маєткової культури є своєрідна синтетичність, що втілилася у взаємозв’язках пластичних мистецтв (садово-паркового, архітектурного, образотворчого, прикладного) та видовищних (театрального, музичного), а також у взаємодії професіональних і народних форм мистецтва. Покликані задовольняти естетичні та культурні потреби вищої суспільної верстви маєткове мистецтво під впливом нових соціально-економічних обставин набувало нових рис і форм. Разом з тим, воно зберігало такі характерні ознаки, як елітарність, орієнтація на західноєвропейський мистецький досвід, музично-драматична спрямованість репертуару. В кращих маєткових салонах Д. Трощанського, А. Іллінського, Д. Ширая, В. Тарновського виконавське мистецтво досягло майстерності і високого художнього рівня. В лоні дворянської культури зберігалися і розвивалися національні культурні традиції, пов’язані з піснею, мовою, кобзарським мистецтвом. Диференціювання культури на елітарну і демократичну було характерною ознакою історичного періоду. Процеси демократизації суспільства, становлення міст як великих культурних центрів призвели до того, що маєткові мистецькі салони впродовж XIX ст. поступово втрачали важливу культурну роль. Центром художнього життя стає місто, де складаються сприятливі умови для розвитку освіти, мистецтва, засновуються нові соціокультурні інституції: професійні театри, літературно-мистецькі товариства, громадські об’єднання. Занепад дворянсько-маєткової культури був пов’язаний також із забороною російським урядом дворянських театрів, які офіційна влада вважала засобом антиурядової політичної пропаганди. 12. Досліджені джерела засвідчують про значну доброчинність аристократичних родин, на приватні пожертви яких друкувались книги, видавалися праці з історії та культури України, створювались і утримувались притулки для літніх осіб, лікарні для малозабезпечених, відкривались школи, університети, дитячі садки, відбудовувались і реставрувались храми, створювались музеї, зводились громадські приміщення. Більшість із засновників культурно-мистецьких салонів вболівала за українську націю, сприяла розвитку культури, добробуту населення. 13. З початку свого виникнення в Україні культурно-мистецькі салони несли в собі передову ідею, були виразниками інтересів народу, носіями його культури, відстоювали історичне право на самовизначення нації. Саме патріотично налаштовані українська аристократія та еліта об’єднувалися за спільними ідеалами і суспільними діями, створювали приватні салони, гуртки, різноманітні культурні осередки. Саме їм було притаманне відчуття цілісності нації. 14. Досліджуючи культурно-мистецькі салони як феномен культури, ми дійшли висновку, що має певне теоретичне значення: культурно-мистецькі салони – це явище конкретно-історичне, вони виникли у відповідь на назрілі потреби соціо- та націокультурного розвитку і, відігравши свою історичну роль підойми національно-культурного життя за часів феодалізму та початку становлення капіталізму, відмерли у часи поширення та розквіту ринкових відносин у всіх сферах життя, в тому числі і галузях культури та мистецтв. | uk_UA |
dc.description.abstract | Культурно-мистецькі салони є невід’ємною складовою розвитку як світової так і української культури. Саме аристократична та різночинна еліта у країнах Європи запроваджувала упродовж XVI-ХІХ ст. концепції існування своїх націй і народів, спираючись на таке стабільне підґрунтя, як національна мова, література, історія, традиції народу. Актуальність дослідження культурно-мистецьких салонів у культурологічному аспекті полягає у відновленні історичної справедливості і наукової об’єктивності стосовно їх ролі у розвитку української культури, що дає нам можливість проаналізувати діяльність культурно-мистецьких салонів, висвітлити роль засновників культурних осередків в контексті національного культуротворення, показати зв’язок їх розвитку з європейськими культурно-мистецькими процесами Східної Європи. У вітчизняному та зарубіжному українознавстві ця проблема майже не досліджена. Серед небагатьох дослідників, які торкаються цього малодослідженого пласту культурно-мистецького життя в Україні другої половини XVIII – XIX ст., можна виділити науковців М. Аронсона, Н. Бродського, Й. Миклашевського, М. Міллера, М. Поповича, С. Рейсера. Але загалом ґрунтовної розвідки, яка б давала цілісну картину стану культурно-мистецьких салонів в Україні, зокрема кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. немає. Це й зумовило вибір теми дослідження: “Культурно-мистецькі салони в Україні кінця XVIII – першої половини ХІХ століття”. Мета дослідження – на основі комплексного аналізу наукової літератури, періодики, архівних джерел з’ясувати місце та роль культурно-мистецьких салонів як цілісного історико-культурного явища аматорського мистецтва в українській культурі кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Об’єкт дослідження – культурно-мистецькі салони. Предмет дослідження – діяльність культурно-мистецьких салонів в Україні кінця XVIII – першої половини XIX ст. Хронологічні межі дослідження охоплюють події другої половини XVIII –першої половини XIX ст. – час, коли виникли та існували в Україні культурно-мистецькі салони. Методологічну основу дисертації становлять загальні науково-дослідницькі принципи об’єктивності, історизму, системний підхід як всебічний і логічний аналіз структурних елементів у їх взаємозв’язку і взаємозалежності, що дозволяє адекватно розглянути історичні реалії. У процесі роботи над дисертацією використовувалися такі методи дослідження: • історико-культурний (дозволив розглянути культурно-мистецькі салони в контексті загальноукраїнського розвитку, допоміг простежити становлення професійного, музичного, театрального мистецтва); • культурологічний (слугував дослідженню культурно-мистецького життя в Європі, Росії та Україні кінця XVIII – першої половини XIX ст. в контексті загальних культурологічних процесів); • соціологічний (дозволив виявити міру участі представників української інтелігенції у розвитку культурно-мистецького життя в Україні з урахуванням загального стану тогочасного суспільства); • метод реконструкції (на основі дослідження історії, архівних джерел типологічно реконструйована діяльність представників української еліти як діячів культури та освіти у культурно-мистецьких салонах ; охарактеризовано параметри культурно-мистецького життя: мережу осередків аристократичних та елітних салонів); • метод аналізу і синтезу (аналізуючи діяльність культурно-мистецьких салонів, відтворено характерні особливості розвитку української культури другої половини XVIII – першої половини XIX ст.); • метод вивчення архівних документів (виявлені архівні документи у фонді ЦДІА України дозволили створити джерельну базу для вивчення та обґрунтування положень дисертаційного дослідження); | uk_UA |
dc.language.iso | uk_UA | uk_UA |
dc.publisher | Київський національний університет культури і мистецтв | uk_UA |
dc.subject | культурно-мистецькі салони | uk_UA |
dc.subject | Україна | uk_UA |
dc.title | КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ САЛОНИ В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVIII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ | uk_UA |
dc.type | Other | uk_UA |