УКРАЇНСЬКА СКУЛЬПТУРА КІНЦЯ ХХ — ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: ТРАНСФОРМАЦІЇ МОНУМЕНТАЛЬНОГО ФОРМОТВОРЕННЯ

Одрехівський, Василь Володимирович

dc.contributor.author	Одрехівський, Василь Володимирович
dc.date.accessioned	2021-08-10T09:27:57Z
dc.date.available	2021-08-10T09:27:57Z
dc.date.issued	2018
dc.identifier.citation	Одрехівський В. В. Українська скульптура кінця XX - початку XXI століття: трансформації монументального формотворення [Текст] : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 «Образотворче мистецтво, Мистецтвознавство» / Василь Володимирович Одрехівський ; Нац. акад. образотвор. мистецтва і архітектури. - Київ, 2018. - 422 с	uk_UA
dc.identifier.uri	http://elib.nakkkim.edu.ua/handle/123456789/3180
dc.description	The most representative examples of the Ukrainian monumental sculpture of the late 20th century and early 21st century are considered in the thesis on the basis of systematic art review and generalization of a considerable volume of theoretical and factual material. It was revealed that the processes of development of the Ukrainian monumental sculpture of the late 20th century and early 21st century and its interrelation with the conceptual and formative achievements of monumental sculpture of the global artistic space require thorough study and systematization, since at the moment this topic has not yet found a comprehensive scientific examination in the Ukrainian art history. Since 1991, an important aspect is the geopolitical and cultural openness of the Ukrainian artistic space to the world, which creates the need to introduce examples of achievements of key figures of cultural and creative process in Ukraine from the sphere of monumental sculpture in a comparative and analytical sequence with the most influential world artistic practices in the sphere of three-dimensional plastic. Existential problem of a human, who is in the centre of plastic research for artists throughout the world, remains a permanently topical problem for the representatives of various artistic paradigms. The thesis contains and summarizes the available material on the outlined problems, summarizes and analyses the sources of research of the Ukrainian and foreign scholars related to the study of Ukrainian language and world monumental sculpture. Modern problems of aesthetic organization of space (interior, exterior and open space), where monumental sculpture is established, sculpture and space interaction is analysed, the importance of spatial context and scale correspondence is confirmed. The thesis reveals structure and conceptual content of the notion of monumentality in sculpture in the context of the latest trends in art. In particular, comparative analysis of the monumental sculpture was carried out, depending on the ideological and artistic environment, in which it is created. In the process of research, the key directions of the monumental sculpture of the late 20th century that gave rise to the innovative ideological and plastic concepts were revealed and analysed, and features of the works of leading Ukrainian artists working in the sphere of sculpture and other forms of three-dimensional art were recorded. The scientific novelty of this research is to comprehensively cover a broad factual basis, and to analyse the practices of modern Ukrainian and foreign monumental sculpture. The actual topical of conceptual filling of creative process related to innovative practices in sculpture were considered in the national art criticism at the scientific level for the first time. Creative experience of recognized artists, who use a variety of form and image techniques, and materials for the most unbiased coverage of the trends inherent in the present historical period, should be taken into account. Research on development of the Ukrainian sculpture in various contexts, as well as conceptual and problematic sections was in the sphere of interest of a large number of scientists. In particular, Ukrainian researchers Ya. Hnizdovsky, O. Holubets, S. Hordynskyi, D. Korsun, D. Krvavych, L. Lysenko, S. Lupiy, I. Mishchenko, J. Onuch, B. Pevnyi, M. Protas, H. Skliarenko, V. Sydorenko, H. Stelmashchuk, D. Stepovyk, O. Fedoruk, R. Shmahalo, R. Yatsiv and others touched upon the analysis of modern Ukrainian sculpture and trends in the art of the late 20th century. At the same time, analysis of recent publications has revealed that the topic of monumental sculpture, in particular, in its non-classical form, in the Ukrainian artistic space is still insufficiently covered and is mainly reflected only in artistic periodicals. Results of the scientific research will have practical significance due to the possibility of using results in an educational process of art schools, developing lecture courses in history of Ukrainian art of the late 20th and early 21st century, as well as in the research by practitioners and theorists in modern art. History of development of the Ukrainian sculpture during several centuries has not been marked by monolithic continuation and a wide range of sculptural artefacts, as compared to other developed European countries. This was caused by the interruption of Institute of national identity in Ukraine and economic growth, which is one of the keys to efficient development of art in general. The church and religious system in most European countries became the main customers and ideological centres of influence in the formation of artistic works and were significant drivers of development of art in general. However, whereas in the Catholic countries, round sculpture was a key artistic tool in the religious sphere, the Orthodox Christian tradition in Ukraine directed the artistic expression into a two-dimensional imagery space (first of all, icons, frescoes, paintings, mosaics, etc.), allowing sculptures to be manifested mostly in relief. The research of the thesis examines conceptual problems that demonstrate that sculpture is transformed from static and idealistic medium into a temporal and materialistic medium. It involves the viewer in reacting and confrontation. One of the goals of modern sculpture is an attempt to question and test the points of spacial and existential extremes, to bring the spectator together with the limits of his comfort of appreciation of art. The isolation of key works of sculpture, which influenced the qualitative change in the trends in the sphere of monumental plastic, will allow evaluating the significance of this phenomenon in the Ukrainian culture and its positioning on the world artistic arena. Notion of monumentality — one of the key concepts of this study — is significant, depending on the context of its use, and sometimes a controversial notion in the history of arts and contemporary critical opinion. That is why the conceptual filling of this notion, as well as its compliance with the theory and practice of modern art and, in particular, sculpture are analysed in the research on a wide range of sculptural works. In the process of considering the problems of organizing space, the minimal art movement, which originated in the middle of the 20th century in North America and greatly influenced the development of art in the world, was highlighted in the research. Consideration of this important phenomenon takes a special place in our scientific research, since it is one of the integral conceptual foundations of the organization of space, which are inherent in contemporary sculptural practices. The experience of minimalism offers a fundamental modification of the artistic and philosophical paradigm. After it, the outlook and the positioning of a human in relation to the art space substantially changes; space and all that is in it, align themselves in their importance, become equivalent elements and create a single system of artistic work. The sculpture has experienced many external metamorphoses — impressionism, cubism, constructivism, minimalism, where the shape was crushed, broken, reduced, abstracted — in its development from the late 19th century. The primary impetus of these changes was a new optical canon dematerializing the form shifting the point of view from the very form to the environment and space. Minimalist works of art of the 1960s are considered a radical change in the history of sculpture, because they are strongly opposed to the dominant styles that precede them, and also because of their profound abstraction in their concepts. Among the minimalist artists are C. Andre, L. Bell, D. Judd, S. LeWitt, R. Morris, R. Serra, T. Smith, D. Flavin. In the context of studying the directions of monumental sculpture of the late 20th century, one of the most extensive types of three-dimensional art — land art variously known as «earth art» — was taken into account. In the late 1960s, in the United States, this trend became a logical continuation, the development of minimalism and conceptualism. The land art artists contributed to the approval of a new concept of space, expansion of the limits of perception of art. Their experiments were directly related to the problems of modern monumental sculpture as such kind of art, which extends in three dimensions and is able to change the meaning of interior or exterior space. The scientific consideration of spatial experiments of land art and the course of minimalism show that in the newest artistic spatial practices there is no hidden symbolic and narrative or illusory content inherent in classical sculpture: the sensory experience of space passes through the physically specific materiality of the real world that surrounds us. Among the artists from the western art space, the practice of such recognized personalities of late 20th century and early 21st century like Henry Moore, Alexander Calder, Eduardo Chillida, Antony Gormley, Rachel Whiteread and Anish Kapoor, which is non-traditional for ukrainian sculptors, was analysed in the research. Creativity of these artists summarizes those fundamental ideological and plastic problems that are in the field of research of foreign monumental sculptors. Conditions of creative life of artists in the Ukrainian Soviet Socialist Republic in the late 20th century were worlds apart from those in the democratic states of the world. Political seclusion, control over creativity in the sphere of culture, including sculptors, by the totalitarian regime kept the Ukrainian artists in an ideological and conservative position. The realia of the artistic and creative process of 1950-1991 were the existence of generally accepted schemes and patterns of form and image formation, from which artists were able to retreat very rarely due to various circumstances, one of which was the total ideological pressure on behalf of the Soviet party leadership. However, the creativity of L. Bihanych, V. Borodai, V. Borysenko, T. Bryzh, Ye. Dzyndra, V. Znoba, G. Kalchenko, O. Kovaliov, D. Krvavych, P. Kulyk, A. Kushch, L. Lesiuk, M. Lysenko, E. Mysko, I. Samotos, Y. Sadovskyi, I. Severa, V. Sydur, Yu. Sinkevych, V. Skolozdra, V. Odrekhivskyi (born in 1921), O. Pyliev, V. Podolskyi, B. Romanets and others at the very beginning of their activity was highlighted by intensive search for means of artistic expression. The historical period, with the exception of the spiritual thaw of the late 1950s and early 1960s and late 1980s, marked by the turbulent social and political movement for the independence of Ukraine, accounted for years of Stalinism and stagnation, when the free development of creative thought was determined the dictates of the official ideology. But, despite this, the constellation of artists, who came to sculpture at the turn of 1950-1960’s provided a solid foundation for the creative development of all types of sculpture for future generations. The art of Ukrainian artists, which developed outside Ukraine in the late 20th century, had no restrictions as to the only official style — socialist realism and naturalism. Therefore, Ukrainian artists (including sculptors) had the opportunity to express creative ideas according to individual preferences. A. Archipenko, I. Bukoiemska, O. Hunenko, M. Dzyndra, E. Zelenak, P. Kapshuchenko, P. Kolisnyk, R. Kostyniuk, G. Kruk, K. Milonadis, L. Molodozhanin (pseudonym — Leo Mol), A. Pereima, M. Chereshnovsky, M. Urban and others belong to the group of the most significant Ukrainian sculptors, who lived and worked outside Ukraine in the late 20th century. Only from late 1980s, the Ukrainian sculpture felt itself as a self-sufficient component of the world, in particular, the European, cultural and artistic space. In Ukraine, at the turn of the 20th-21st century, the modernist paradigm of creativity remains relevant, we notice that the new wave caused a certain aesthetic revolution in the Ukrainian art. The spectrum of sources of the research, being rather wide, covers the works from figurative sculpture — with a more realistic or more subjective form — to installations with minimalist expressive means. While recording the presence of a monumental forming, the single unifying criterion of creativity of artists introduced selected for analysis the works by P. Antyp, M. Bilyk, N. Bilyk, A. Valiyev, O. Vladimirov, P. Hronskyi, O. Diachenko, M. Yesypenko, M. Zihura, O. Zolotariov, H. Ivanova, O. Kapustiak, L. Kozlov, V. Kochmar, A. Kushch, O. Lidahovskyi, M. Malyshko, O. Milov, Ya. Motyka, V. Odrekhivskyi (born in 1955), V. Odrekhivskyi (born in 1989), V. Protas, V. Sydorenko, K. Synytskyi, Ya. Skakun, P. Starukh, I. Stefiuk, V. Tatarskyi, A. Tverdyi, D. Shumikhin, L. Yaremchuk, V. Yarych and others were introduced in the art review. The peak of creativity of these artists is considered the period after 1991. A valuable source of information for this research is interviews with contemporary Ukrainian sculptors V. Tatarskyi, M. Bilyk, N. Bilyk, L. Kozlov, O. Zolotariov, O. Diachenko, V. Kochmar, O. Kapustiak, O. Furdiiak. Among them, the source of research is the results of discussion panels based on the results of the All-Ukrainian Triennial of Sculpture (National Union of Artists of Ukraine, 2014) and Weekend With Volume (Kyiv Academy of Media Arts, 2016), where the topical ideological and plastic issues of sculpture, installation and new media were discussed. In modern Ukrainian art of the 21st century and, in particular, in sculpture, there is a problem of new technologies, materials and dematerialization of forms of art. In this sphere of plastic creation, the formal symbol gives way to the concept. Spatial conceptual arts and installation become the sphere of interest of M. Barabash, A. Zvyaghintseva, M. Kadan, Zh. Kadyrova, GAZ group, Z. Likhacheva, N. Krivorotova, O. Konoshenko, A. Lohov, V. Odrekhivskyi (born in 1989), M. Ridnyi, S. Riabchenko, O. Sai, I. Svitlychnyi, O. Furdiiak, O. Yaremchuk a young generation of artists, who are mainly based in Kyiv, Lviv, Kharkiv, Odessa, Uzhhorod and Ivano-Frankivsk. Integral processes are noticed in three-dimensional artistic creation in Ukraine, where clear boundaries are blurred, and the notion of sculpture is applied to the most daring artistic experiments, making it a universal instrument of a modern artist. A stratum with a distinct postmodern orientation and perspective is being formed to a large extent. Selected examples of the works of the Ukrainian artists demonstrate a wide range of artistic and aesthetic interests in the sphere of sculpture: from statics to kinetics, from metal to innovative materials, from figurative to abstract and symbolic and metaphorical three-dimensional works. The changing sculpture becomes more closely related to such means of artistic creation as performance, environment, assemblage, installation, and sometimes it even loses its unambiguous specific interpretation in general. One of the impetuses of these changes was a new optical canon dematerializing the form: shifting the point of view from the form of the work itself to the environment and space — from now on they become equivalent components. Dialogism of the Ukrainian artistic culture determines a new contextual reality, in which the Ukrainian national art and the world aesthetic practice are configured in a new way. The examples presented in the thesis research confirm the integration of the Ukrainian sculpture in late 20th century and early 21st century in the world cultural space.	uk_UA
dc.description.abstract	На основі системного мистецтвознавчого аналізу та узагальнення значного за обсягом теоретичного та фактологічного матеріалу у дисертації розглядаються найбільш репрезентативні приклади української монументальної скульптури кінця ХХ — початку ХХІ століття. Виявлено, що її процеси розвитку та взаємовплив із концептуально-формотворчими досягненнями монументальної скульптури зі світового мистецького простору потребують ретельного вивчення і систематизації, оскільки на даний момент в українському мистецтвознавстві ця тема ще не знайшла всебічного наукового розгляду. Важливим аспектом з 1991 року постає геополітична та культурна відкритість українського мистецького простору до світу, що створює необхідність ввести приклади досягнень ключових постатей культуро-творчого процесу в Україні у ділянці монументальної скульптури у порівняльно-аналітичний ряд із найвпливовішими світовими мистецькими практиками у сфері тривимірної пластики. Перманентно актуальними залишаються екзистенційні проблеми людини, яка є центром пластичного дослідження для митців з різних частин світу — представників відмінних між собою мистецьких парадигм. У дисертації зібрано і систематизовано наявний матеріал по окресленій проблематиці, узагальнено та проаналізовано джерела досліджень українських та зарубіжних науковців, котрі торкаються вивчення української та світової монументальної скульптури. Проаналізовано сучасні проблеми естетичної організації простору (інтер’єру, екстер’єру та відкритого простору), де встановлюється монументальна скульптура, взаємодію «скульптура-простір», підтверджено важливість просторового контексту і співвідношення масштабу. У дисертації розкрито структуру та концептуальне наповнення терміну «монументальність» у скульптурі в контексті новітніх тенденцій у мистецтві. В тому числі, проведено порівняльну характеристику монументальної скульптури в залежності від ідеологічно-мистецького середовища її створення. У процесі дослідження виявлено та проаналізовано ключові напрямки монументальної скульптури кінця ХХ століття, які дали поштовх для новітніх ідейно-пластичних концепцій, а також зафіксовано особливості творчості провідних українських митців, які працюють у галузі скульптури та інших формах тривимірного мистецтва. Наукова новизна даного дослідження полягає у комплексному охопленні широкої фактологічної бази та аналізі практик сучасної української та зарубіжної монументальної скульптури. Вперше у такому обсязі на науковому рівні розглядаються актуальні проблеми концептуального наповнення творчого процесу, пов’язаного з новітніми практиками у скульптурі. Взято до уваги творчі досвіди визнаних митців, які застосовують у своїй діяльності найрізноманітніші формально-образні прийоми і матеріали для найбільш об’єктивного висвітлення тенденцій притаманних нинішньому історичному періоду. Дослідження розвитку української скульптури у різних контекстах та концептуально-проблематичних розрізах було у сфері зацікавлення чималої кількості вчених. Зокрема, торкалися аналізу сучасної української скульптури і тенденцій в мистецтві другої половини ХХ ст. українські дослідники Я. Гніздовський, О. Голубець, С. Гординський, Д. Корсунь, Д. Крвавич, Л. Лисенко, С. Лупій, І. Міщенко, Ю. Онух, Б. Певний, М. Протас, Г. Скляренко, В. Сидоренко, Г. Стельмащук, Д. Степовик, О. Федорук, Р. Шмагало, Р. Яців та інші. В той же час, аналіз останніх публікацій показав, що тема монументальної скульптури, зокрема у її некласичному вигляді, в українському мистецькому просторі ще недостатньо висвітлена і, в основному, відображена лише у мистецьких періодичних виданнях. Отримані результати наукового дослідження матимуть практичне значення, яке полягатиме у можливості використання напрацьованих результатів у навчальному процесі освітніх закладів з мистецьким спрямуванням, розробці лекційних курсів з історії українського мистецтва другої половини ХХ — початку ХХІ століття, а також у дослідницькій роботі практиків та теоретиків сучасного мистецтва. Історія розвитку української скульптури впродовж століть не відзначається монолітною тяглістю і широким діапазоном скульптурних артефактів в порівнянні з іншими розвиненими європейськими країнами. Це було спричинене перервністю інституту державності в Україні та економічного піднесення, що є однією із запорук продуктивного розвитку мистецтва в цілому. Церква і релігійна система у більшості європейських країн ставали основними замовниками та ідеологічними центрами впливу при формуванні мистецьких творів, були значними рушіями розвитку мистецтва в цілому. Однак, якщо в католицьких країнах кругла скульптура була ключовим зображальним засобом у релігійній сфері, то православна християнська традиція в Україні спрямовувала мистецьке вираження у двовимірний зображальний простір (це насамперед ікони, фрески, розписи, мозаїка та ін.), дозволяючи проявитись скульптурі здебільшого у рельєфах. У дисертаційному дослідженні розглядаються концептуальні проблеми, які демонструють, що скульптура перетворюється зі статичного та ідеалістичного медіуму, в медіум тимчасовий і матеріалістичний. Вона залучає глядача до реагування і конфронтації з нею. Однією з цілей сучасної скульптури є спроба поставити під питання і випробувати точки просторово-екзистенційних крайностей, зіштовхнути глядача з межами його комфорту поціновування мистецтва. Виділення ключових творів скульптури, які вплинули на якісну зміну тенденцій у сфері монументальної пластики, дасть змогу оцінити значення даного явища в українській культурі та позиціонування його на світовій мистецькій арені. Термін «монументальність», одне з ключових понять даного дослідження, є багатозначним в залежності від контексту його використання, а подекуди й суперечливим терміном у історії мистецтва і сучасній критичній думці. Саме тому в дослідженні на широкому ряді творів скульптури аналізується концептуальне наповнення даного терміну, а також його відповідність теорії та практиці сучасного мистецтва і скульптури зокрема. У процесі розгляду проблем організації простору, у дослідженні виділяється течія арт-мінімаль, яка зародилася у середині ХХ століття у Північній Америці і вагомо вплинула на хід розвитку мистецтва у світі. Розгляд цього важливого явища займає особливе місце в нашому науковому дослідженні, оскільки становить один з невід'ємних концептуальних засад організації простору, які притаманні сучасним скульптурним практикам. Досвід мінімалізму пропонує кардинальне видозмінення мистецько-філософської парадигми. Під впливом цієї течії суттєво змінюється підхід до формотворення у скульптурі, до організації середовища, у якому вона знаходиться, переосмислюється позиціонування людини по відношенню до простору. У своєму розвитку ще з другої половини ХІХ століття скульптура пережила чимало зовнішніх метаморфоз — імпресіонізм, кубізм, конструктивізм, мінімалізм, де форма дробилася, ламалася, редукувалася, абстрагувалася. Первинним імпульсом цих змін був новий, дематеріалізуючий форму оптичний канон: зміщення точки зору із самої форми на середовище, простір. Мінімалістичні твори мистецтва 1960-х років розглядаються як радикальна зміна в історії скульптури, тому що вони вступають у рішуче протистояння з домінуючими стилями, які їм передують, і також тому, що у їхніх концепціях панує глибока абстракція. Серед художників-мінімалістів, виділяються К. Андре, Л. Бел, Д. Джад, С. Левіт, Р. Морріс, Р. Серра, Т. Сміт, Д. Флевін. Водночас у дослідженні розглядаються ідейно-пластичні проблеми концептуалізму у скульптурі на прикладі творчості Дж. Бойса, Дж. Кошута, Р. Серра. В контексті дослідження напрямів монументальної скульптури другої половини ХХ століття було взято до розгляду один з найбільш масштабних видів тривимірного мистецтва — ленд-арт, або як його ще означують — мистецтво землі. В кінці 1960-х у США цей напрям став логічним продовженням, розвитком мінімалізму та концептуалізму. Митці ленд-арту сприяли затвердженню нової концепції простору, розширення меж сприйняття мистецтва. Їхні експерименти напряму пов’язані із проблемами сучасної монументальної скульптури як такого виду мистецтва, який поширюється у трьох вимірах і має здатність змінювати значення простору інтер’єру чи екстер’єру. Науковий розгляд просторових експериментів ленд-арту та течії мінімалізму показує, що у новітніх мистецьких просторових практиках немає прихованого символічно-оповідного чи ілюзорного змісту властивого класичній скульптурі: чуттєвий досвід простору проходить через фізично-конкретну матеріальність реального світу, який нас оточує. Серед митців із західного мистецького простору у дослідженні аналізується нетрадиційна для вітчизняних скульпторів практика таких визнаних особистостей другої половини ХХ — початку ХХІ століття як Р. Вайтрід, Е. Ґормлі А. Капур, А. Колдер, Г. Мур, К. Олденбург та Е. Чілліда. Творчість даних митців узагальнено репрезентує ті фундаментальні ідейно-пластичні проблеми, які перебувають у полі дослідження зарубіжних скульпторів монументального спрямування. Умови творчого життя митців в Українській радянській соціалістичній республіці у другій половині ХХ століття кардинально відрізнялись від тих, які були в демократичних державах світу. Політична замкнутість, контроль тоталітарного режиму за творчістю у сфері культури, в тому числі й за скульпторами, втримувала українських митців в ідейно-консервативному становищі. Реаліями мистецько-творчого процесу періоду 1950-1991 рр. було існування загальноприйнятих схем і шаблонів формо- та образотворення, від яких митці мали можливість відходити дуже рідко в силу різних обставин, однією з яких був тотальний ідеологічний тиск з боку радянського партійного керівництва. Однак творчість таких митців як Л. Біганич, В. Бородай, В. Борисенко, Т. Бриж, Є. Дзиндра, В. Зноба, Г. Кальченко, О. Ковальов, Д. Крвавич, П. Кулик, А. Кущ, Л. Лесюк, М. Лисенко, Е. Мисько, І. Самотос, Й. Садовський, І. Севера, В. Сидур, Ю. Синькевич, В. Сколоздра, В. Одрехівський (1921 р. н.), О. Пилєв, В. Подольський, Б. Романець та інших вже на самому початку їх діяльності виділялася інтенсивними пошуками засобів художньої виразності. Історичний період, за винятком «духовної відлиги» кінця 1950-х — початку 1960-х років і другої половини 1980-х, позначеної бурхливим суспільно-політичним рухом за незалежність України, припадає на роки сталінізму і застою, коли вільний розвиток творчої думки був детермінований диктатом офіційної ідеології. Але, незважаючи на це, плеяда митців, які прийшли у скульптуру на межі 1950-х — 1960-х років забезпечила міцну основу для творчого розвитку всіх видів скульптури для подальших поколінь. Мистецтво українських художників, яке розвивалося поза межами України в другій половині ХХ століття, не мало обмежень єдиного офіційного стилю — соціалістичного реалізму, натуралізму. Тому українські митці (в тому числі скульптори) мали можливість виражати творчі ідеї згідно з індивідуальними вподобаннями. До когорти найбільш знакових українських скульпторів, які проживали і творили за межами України в другій половині ХХ століття відносимо О. Архипенка, І. Букоємську, О. Гуненка, М. Дзиндру, Е. Зеленака, П. Капшученка, П. Колісника, Р. Костинюка, Г. Крука, К. Мілонадіса, Л. Молодожанина (псевдонім — Лео Мол), А. Перейму, М. Черешньовського, М. Урбана та інших. Лише від другої половини 1980-х років українська скульптура відчула себе самодостатньою складовою світового, зокрема, європейського, культурно-мистецького простору. В Україні на зламі ХХ — ХХІ століття залишається актуальною модерністська парадигма творчості, помічаємо, що «нова хвиля» спричинила в українській образотворчості певну естетичну революцію. Спектр джерел дослідження, будучи доволі широким, охоплює твори від фігуративної скульптури з реалістичною чи більш суб'єктивованою формою до інсталяцій з мінімалістичними виражальними засобами. Фіксуючи наявність монументального формотворення наскрізно об'єднуючим критерієм обраних до аналізу творів вводяться у науковий обіг роботи П. Антипа, М. Білика, Н. Білика, А. Валієва, О. Владімірова, П. Гронського, О. Дяченка, М. Єсипенка, М. Зігури, О. Золотарьова, Г. Іванової, О. Капустяка, Л. Козлова, В. Кочмара, А. Куща, О. Лідаговського, М. Малишка, О. Мілова, Я. Мотики, В. Одрехівського (1955 р.н.), В. Одрехівського (1989 р.н.), В. Протаса, В. Сидоренка, К. Синицького, Я. Скакуна, П. Старуха, І. Стеф’юка, В. Татарського, А. Твердого, Д. Шуміхіна, Л. Яремчука, В. Ярича та інших. Піком творчості даних митців вважається період після 1991 р. Цінним джерелом інформації для даного наукового дослідження є взяті інтерв'ю у сучасних українських скульпторів В. Татарського, М. Білика, Н. Білика, Л. Козлова, О. Золотарьова, О. Дяченка, В. Кочмара, О. Капустяка, О. Фурдіяка. В тому числі, джерелом дослідження слугують результати дискусійних панелей за підсумками Всеукраїнського трієнале скульптури (НСХУ, 2014 р.) і «Weekend With Volume» (Kyiv Academy of Media Arts, 2016 р.), де обговорювались актуальні ідейно-пластичні проблеми скульптури, інсталяції та нових медіа. В сучасному українському мистецтві ХХІ століття та скульптурі, зокрема, постає проблема нових технологій, матеріалів та дематеріалізація форм мистецтва. У даній сфері пластичного творення формальний символ поступається місцем концепту. Просторові концептуальні мистецтва та інсталяція стають сферою зацікавлення М. Барабаша, А. Звягінцевої, М. Кадана, Ж. Кадирової, групи GAZ, З. Ліхачевої, Н. Кріворотової, О. Коношенка, А. Логова, В. Одрехівського (1989 р. н.), М. Рідного, С. Рябченка, О. Сая, І. Світличного, О. Фурдіяка, О. Яремчука розмаїтої плеяди молодого покоління митців, які в основному зосереджуються у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Ужгороді та Івано-Франківську. Спостерігаються інтегральні процеси у тривимірному образотворчому творенні в Україні, де чіткі видові межі розмиваються, а поняття «скульптура» застосовується до найсміливіших мистецьких експериментів, роблячи її універсальним знаряддям сучасного митця. В значній мірі формується пласт із виразним постмодерним спрямуванням та проблематикою. Вибрані приклади творчості українських митців демонструють широкий спектр мистецько-естетичних зацікавлень у сфері скульптури: від статики до кінетики, від металу до новітніх матеріалів, від фігуративу до абстрактних і символіко-метафоричних тривимірних творів. Змінюючись, скульптура стає все тісніше пов’язаною з такими засобами художнього творення як перформанс, енвайронмент, асамбляж, інсталяція, а подекуди взагалі втрачає своє однозначне видове трактування. Одним з імпульсів цих змін був новий, дематеріалізуючий форму оптичний канон: зміщення точки зору із самої форми твору на середовище і простір — відтепер вони стають рівноцінними складовими. Діалогічність української мистецької культури визначає нову контекстуальну реальність, в якій по-новому конфігурується українське національне мистецтво та світова естетична практика. Наведені в дисертаційному дослідженні приклади підтверджують інтеграцію української скульптури кінця ХХ — початку ХХІ століття у світовий культурний простір.	uk_UA
dc.language.iso	uk_UA	uk_UA
dc.publisher	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури; Львівська національна академія мистецтв	uk_UA
dc.subject	скульптура	uk_UA
dc.subject	українська скульптура	uk_UA
dc.subject	трансформація монументального формотворення	uk_UA
dc.subject	монументальне формотворення	uk_UA
dc.subject	формотворення	uk_UA
dc.title	УКРАЇНСЬКА СКУЛЬПТУРА КІНЦЯ ХХ — ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: ТРАНСФОРМАЦІЇ МОНУМЕНТАЛЬНОГО ФОРМОТВОРЕННЯ	uk_UA
dc.title.alternative	Ukrainian Sculpture of the Late 20th Century and Early 21st Century: Transformations of Monumental Forming	uk_UA
dc.type	Other	uk_UA