СИНЕСТЕЗІЙНІ АСПЕКТИ КОМПОЗИТОРСЬКОГО МИСЛЕННЯ ЛЕСІ ДИЧКО (НА ПРИКЛАДІ ХОРОВИХ ОПЕР «ЗОЛОТОСЛОВ» ТА «РІЗДВЯНЕ ДІЙСТВО»)

Abstract

Дисертацію присвячено висвітленню особливостей творчого методу сучасної української композиторки Л. Дичко. Метою роботи є вивчення взаємодії комплексу музичних, візуальних та вербальних складових в її хорових операх «Золотослов» і «Різдвяне Дійство» та обґрунтування синестезії як основи її особистісного світогляду та композиторського мислення. Доробок композиторки Лесі Дичко неодноразово ставав темою досліджень у різних галузях музикознавства: у вітчизняній науці її творчість вивчали такі авторитетні дослідники як М. Гордійчук, Н. Гречуха, Л. Серганюк, Т. Кривицька, О. Письменна, Н. Степаненко. Проте синестезійна детермінанта її композиторського мислення, що є унікальним явищем на тлі новітньої української культури, хоч і поставала в окремих статтях і наукових розвідках, до цього часу не отримала цілісного та розгорнутого аналізу. Сама композиторка в численних інтерв’ю підкреслює питому вагу візуальних образів, кольорової семантики у власній творчості. Її відома теза «бачити музику в архітектурних формах» знаходить своє творче відображення у фортепіанних циклах «Алькасар... Дзвони Арагону» та «Замки Луари», а багаторічне зацікавлення та глибоке знання традицій і стилістики світового та національного живопису віддзеркалюються в улюбленому жанрі «музичної фрески», симфонічних творах за картинами живописців (Катерини Білокур, російських художників, сучасних українських живописців), хорових творах та операх. Семантика тонального плану часто стає концептуальною основою архітектоніки творів Л. Дичко. Особливий просторово-візуальний образний світ, багатство колориту, гра світлотіні, кольорово-семантичні комплекси, якими багата партитура Л. Дичко, ніби взяті з палітри художника. Таким чином, екстраполяція візуального, зорового, кольоро- вого компонентів у музичну реальність формує новий художній простір, що, своєю чергою, виховує новий тип сприйняття музичного твору. Запропонована у дисертації методика аналізу ґрунтується на розумінні синестезії як одного з головних чинників, які формують світоглядні домінанти, естетичні погляди та, загалом, творче мислення композитора. Новітні тенденції «інформаційної ери» значно розширюють обрії сучасного культурологічного та мистецтвознавчого дослідження. Синтез мистецьких форм, міжмистецький синтез виражальних засобів, кристалізація нових жанрових типів потребують розширення інструментів дослідника нашого часу, порушуючи питання вивчення та розуміння нової творчої ментальності. У світлі зазначеної проблематики дуже перспективним стає вивчення синестезії як одного з головних чинників, який формує нове, трансформоване, багатовимірне світовідчуття. Водночас саме синестезія стає складовою когнітивного діалогу між митцем та виконавцем, між твором мистецтва та його слухачами. Залучення візуальних, вербальних, просторових, семантичних чинників у музичну площину відкривають додатковий інформаційний потік, здатний впливати на сприйняття та розуміння сучасного мистецького твору. У світовій практиці синестезія давно стала актуальним напрямом досліджень, а в останні десятиліття активно запроваджується в науковий обіг в різних галузях знань. Відомими та авторитетними осередками з вивчення цього питання у музикознавстві стали наукові інституції в Казані та Новосибірську, що засновані Б. Галєєвим (фундатор центру «Прометей») і Н. Коляденко. Вони розробили актуальні стратегії вивчення синестезійної проблематики в композиторській творчості, створили новітні методи аналізу та експериментальну педагогіку. У нашій країні розробка цього напряму тільки розпочинається, формується науковий апарат і термінологія, започатковуються нові методики і напрями синестезійних досліджень. У такому контексті в дисертації розкрито нові можливості використання синестезійної проблематики на прикладі творчості Лесі Дичко. Тематика роботи накреслила міждисциплінарний вектор дослідження, що увібрав у себе конгломерат наукових знань та підходів з різних галузей, зокрема культурології, психології, мистецтвознавства, лінгвістики, літературознавства, музикознавства. Водночас у дисертації висвітлені аспекти історії сучасного українського мистецтва, виконавської інтерпретації, актуальні жанрові моделі оперного мистецтва на межі ХХ–ХХІ ст. Відповідно, у дослідженні використаний комплекс наукових методів, що включає теоретичний, системний, логіко-конструктивний, компаративний, семантичний, хронологічний та інтерпретаційний підходи, які сприяють концептуальному висвітленню синестезійних явищ в оперній творчості Л. Дичко. Для розв’язання основних завдань роботи було обрано таку структуру дисертації: вступ, основна частина, що складається з трьох розділів, висновки, список використаних джерел та додатки. У вступі окреслено мету, об’єкт та предмет дослідження, актуальність та новизну теми. Основна частина дисертації, що включає три розділи, присвячена розкриттю ґенези явища синестезії, його функціонуванню у сучасному музикознавстві та ідентифікації форм прояву цього явища в композиторській творчості. У першому розділі розкрито історичні особливості осмислення та обґрунтування синестезії як наукового та мистецького феномену, окреслено категоріальний апарат дисертації та введено термін «екфразис» до музикознавства. У другому розділі розглянуто особливості світоглядної позиції митця-синестета на прикладі Лесі Дичко, розкрито домінанти її творчого мислення та індивідуальні прояви синестезії. Останній розділ містить аналіз хорових опер Л. Дичко «Золотослов» та «Різдвяне Дійство». У розділі виявлено особливості жанро- вих моделей опер, розкрито авторські синестезійні інтенції та можливі форми їх реалізації під час виконавської інтерпретації. У висновках викладено основні положення роботи, узагальнено основні тези автора дисертації стосовно індивідуального композиторського стилю Лесі Дичко, означено зв’язок викладених тез та підсумків дослідження із сучасним виконавством.