Короткий опис(реферат):
Дисертаційне дослідження присвячене аналізу сучасних проблем культурного будівництва, зокрема проблемі артизації культурних практик сучасної культури.
Доведено, що артизація є одним з провідним механізмів гармонізації культурних практик за доби глобалізації. Культурогенез визначається як системогенез арт-практик за визначення домінант експресивних, конструктивних видів мистецтв, зокрема музичного мистецтва, яке розглянуто як синтез музичних субкультур.
Теоретико-методологічний інструментарій полісистемного аналізу розвитку, еволюції культурних практик визначено у контексті маргіналізації та універсалізації як механізмів культуротворення. Визначені антропологічні та етико-естетичні детермінанти процесів глобалізації культури у вимірі гетерохронії (багатовимірності часу) та гетеротопії (багатовимірності простору) як системотворчих ознак сучасної культури. Визначені механізми арт-терапії та ескапізму як новітні стратегії трансформації культури, охарактеризована соціокультурна динаміка культурних практик.
Наукова новизна отриманих результатів розкривається в наступних положеннях, що виноситься на захист:
Вперше: - культурогенез культурних практик уособлюється такими метафорами-поняттями, як «homo sapiens», «homo reality», «homo ludens», «homo normalis», що презентують продуцента реальності культури та суб’єкта культури у площині есенціалізму, гри, інтелектуальних зусиль плюралізації суб’єктності дії та події тощо. Номінація «homo sapiens» характеризує новочасовий вимір діяльнісної людини, яка сформувалася в контексті пріоритетів розуму, духу. «Homo ludens» характеризує ігровий вектор культури, що свідчить про амбівалентність людської діяльності, можливість феноменологічного та естетичного знаходження в світі «тут» і «там». «Полісутнісне homo» в контексті сучасної пост-реальності або пост-
сучасності постмодерністських практик культури пострадянського простору експлікує есенціалістський аспект культуротворення. «Нomo normalis»
характеризує людину серединного рівня культури або культури повсякдення, яка вкорінена в маргінальних практиках культури, що несуть досвід етнокультури, аматорської культури; - розкрито зв’язок проектно-модельних, рекламних, дизайнерських моделей культуротворення як альтернативних моделей політизації та гомогенізації культури. Виявлені етико-естетичні домінанти еволюції проектного простору сучасної культури, які характеризують процеси гармонізації культурного простору як надзвичайно амбівалентний, більше того, полівалентний текст, де рефлексія в нелінійній архітектурі стає верхівкою сучасних інтерпретацій модельних і дизайнерських практик; - проаналізовані головні підходи проектної натурфілософії артизації культури як поштовх до певної персоніфікації, екологічного консенсусу культурної творчості, де людина займає головне місце у культурологічних дослідженнях.
Уточнено: - поняття «естетичний диспозитив» як гармонізуючий принцип артизації культурних практик (примирення протиріч як спонука до дії), що формується в контексті еволюції культури, презентує гармонізацію протиріч як позиціювання цінностей культури як в центрі, так на периферії. Інституалізація маргінальних практик презентує радикальні зміни в контексті глобалізаційних процесів культури, що визначає комплекс парадигм, пов’язаних з функціонуванням семіосфери та естетосфери практик культури як певного семіозу – впливу знаків. Дискурсивне поле практик культури утворює семіосферу як текстову реальність, яка спонукає до тої чи іншої поведінки. Семіосфера художньої культури визначається як певна диспозиція та поляризація маргінальних і нормативно усталених артефактів стану, поведінки та людської діяльності; – системогенез практик культури відбувається як визначення маргінального і актуального в їх перманентній гармонії, яка має свою культурну, естетичну ауру, мистецьку специфіку, що характеризується в рамках категорій «піднесене» та «низьке», «прекрасне» та «потворне», «трагічне» та «комічне». Особлива потреба в реконструкції естетичного феномену маргінальності як реальності культури визначається так званим візуальним поворотом, який в контексті формування сучасної культури має свою специфіку. Це, передусім, радикальний натуралізм комунікації, що веде до спрощених схем ідентифікації суб’єктів дії, події та рецепієнтів, комунікантів. Окуляцентризм як довіра до реальності генералізує маргінальне як певну локальну ідентичність естетичного споглядання; - поняття «гармонія» в контексті глобалізації культури, що є своєрідним альтернативним комунікативним принципом, який допомагає визначити потенціал абсолютних (етичних, естетичних, мистецьких) культурологічних реалій сакралізації та десакралізації цінностей культури у посттоталітарному просторі.
Набуло подальший розвиток: - твердження, що дослідницькі практики, які актулізуються в рамках візуального повороту, підживлюють інтерес до соціологічної проблематики 30-х років, однак, без зайвого вульгарного соціологізму та утилітаризму. Це неомарксистські течії, які усувають тотальність марксистського розуміння теорії діяльності і практики, марганалізують ці ідеологеми та міфологеми, визначають «практику» як розмаїття практик, а теорію діяльності як розмаїття мотивації і потреб щодо цих практик. Феміністський дискурс надає актуальне поле осмислення реальності в контексті статтевих детермінант. Естетична особливість фемінізму полягає у тому, що естетична реальність, що заміщує втрачений локус традиційної культури, який займала жінка, намагаються осмислити як певну порожнечу в українській культурі, коли культура втрачає материнську вдачу; - актуальність застосування концептів візуального повороту, що характерзують естетичні виміри інтерпретації культури в цілому, зокрема її маргінальних практик. Маргінальні практики утворюють єдине арт-поле спів-буття буття субкультур як складових міждисциплінарного синтезу культурних артефактів.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні надається інтерпретація висхідних концептів «практика культури», «субкультура», «еволюція практик культури». Доводиться, що культурні практики актуалізують в собі досвід культуротворення в людській діяльності, стані та поведінці, що можна визначити як провідні актуальні системотворчі константи явищ культури, діалог з Абсолютом у нетрадиційних релігійних практиках, що утилізує досвід суб’єкта культуротворення як продуцента культурних цінностей.
Суть розробки, основні результати:
It has been proved that artisation is one of the leading mechanisms for harmonization of cultural practices in the age of globalization. Culture genesis is defined as systemogenesis of art practices in determining the dominant of expressive, constructive arts, in particular musical art, which is considered as a synthesis of musical subcultures. The theoretical and methodological tools of polysystem analysis of development and evolution of cultural practices are defined in the context of marginalization and universalization as mechanisms of cultural development. The anthropological, ethical and aesthetic determinants of globalization processes of culture in the space of heterochrony (multidimensionality of time) and heterotopy (multidimensionality of space) as system-forming features of modern culture are determined. The mechanisms of art therapy and escapism as the newest strategies of cultural transformation are defined, the socio-cultural dynamic of cultural practices is described. The scientific novelty of the results obtained is disclosed in the following provisions, which are put into the defence:
First: - culture genesis of the cultural practices of the post-Soviet space is embodied in such metaphors-concepts as ―homo sapiens‖, ―homo reality‖, ―homo ludens‖, ―homo normalis‖, which represent the producer of the reality of culture
and the subject of culture in the plane of essentialism, naturalism, play, intellectual effort, pluralization of the subjectity of action and events, etc. The nomination "homo sapiens" characterizes the new space of the activity of a person, which was formed in the context of the priorities of intellect, the spirit over the praxis. "Homo ludens" characterizes the game vector of culture, which indicates the ambivalence of human activity, the possibility of phenomenological and aesthetic finding in the world "here" and "there". "Poly essential homo" in the context of the modern post-reality or post-modern practices of culture of the post-Soviet space explains the essential aspect of cultural development. "Homo normalis" characterizes the person of the middle level of culture or everyday culture, which is rooted in the marginal practices of culture, bearing the experience of ethno culture, the experience of amateur culture; - the connection of design-model, advertising, designer models of cultural development as an alternative models of politicization and homogenization of culture is revealed. Ethical and aesthetic dominants of the evolution of the design space of modern culture characterize the processes of harmonization of cultural space as extremely ambivalent, moreover, as a polyvalent, nonlinear text, where reflection in nonlinear architecture becomes the top of modern interpretations of model and design practices; - the main approaches of the design natural philosophy of cultural artisation as an impetus to a certain personification, the ecological consensus of cultural creativity, where a person occupies a major place in anthropic and anthropological researches are analysed.
It is specified: - the notion of "aesthetic dispositive" as a harmonizing principle of artisation of the cultural practices (reconciling contradictions as a motive to action), which is formed in the context of the culture evolution, presents the harmonization of contradictions as the positioning of cultural values both in the center and on the periphery. Institutionalization of marginal practices presents radical changes in the context of the globalization processes of culture, which determine the complex of paradigms associated with the functioning of the semiosphere and the aesthetics of cultural practices as a certain semiosis – the influence of signs. The discursive field of cultural practice forms its semiosphere as a textual reality that prompts to one or another behavior. The semiosphere of the post-Soviet space is defined as a certain disposition and polarization of marginal and normatively established artefacts of state, behavior and human activity; – the systemogenesis of cultural practice occurs as a definition of the marginal and actual in their permanent harmony, which has its cultural, aesthetic aura, artistic specificity, is characterized in the categories "sublime" and "low", "beautiful" and "ugly", "tragic" and "comic". A special need for the reconstruction of the aesthetic phenomenon of marginalization as a culture phenomenon is determined by the so-called visual turn, which in the context of the formation of modern culture has its own specificity. Above all, this is radical naturalism of communication, leading to simplified schemes of identification of subject, events and recipients, communicants and those who receive communication. Ocular centrism as a trust in reality generalizes the marginal as a certain local identity of aesthetic contemplation; - the notion of the "harmony" in the context of globalization of culture, which is a kind of alternative communicative principle that helps to determine the potential of absolute (ethical, aesthetic, artistic) culturological realities of sacralization and desacralization of cultural values in totalitarian and post-totalitarian space It is developed - the statement that the research practices that are actuated in the visual turn, fuel interest to the sociological problems of the 1930s, however, without unnecessary vulgar sociology and utilitarianism. These are neo-Marxist currents that eliminate the totality of Marxist understanding of the activity theory and practice, marginalize these ideologies and myths, define "practice" as a diversity of practices, and the theory of activity as a diversity of motivation and needs in relation to these practices. Feminist discourse provides an actual field of comprehension of reality in the context of gender determinants. The aesthetic feature of feminism is that the aesthetic reality that replaces the lost locus of traditional culture which a woman occupied, is tried to be conceived as a certain emptiness in Ukrainian culture when culture loses its maternal sense; - the relevance of using visual turning concepts, which characterize the aesthetic spaces of the interpretation of culture in general, and in particular its marginal practices. Marginal practices form the only art field of co-existence subcultures as constituents of interdisciplinary synthesis of cultural artifacts.
The theoretical significance of the results is that the research provides an
interpretation of upward concepts, the notions of "culture practice", "subculture,"
"the evolution of culture practices." It is proved that cultural practices actualize the
experience of cultivation in human activity, state and behavior, which can be
defined as the leading actual system-building constants of cultural phenomenon,
dialogue with the Absolute in non-traditional religious practices, which utilize the
experience of the subject of cultural development as the producer of cultural
values.