ВІКОВІ АСПЕКТИ КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ

Abstract

Дисертацію присвячено всебічному розгляду феномена композиторської особистості в аспекті впливу вікової динаміки на еволюційний процес, характеру та міри інтенсивності вияву креативної функції на тлі зміни вікових фаз та їх характеристик. Доводиться значущість універсалії віку як поліфункційного принципу членування життя, що відображує процес розвитку від народження до смерті і виступає одним з критеріїв психофізичної, духовної та професійної зрілості митця. Ставиться наголос на психовіковій, біографічній та креативній проекціях, які уможливлюють осягнення мотиваційного комплексу глибинних змін творчого мислення на концептуальному, жанровому та стильовому рівнях. Актуалізується широкий міждисциплінарний дискурс, що об’єднує філософсько-антропологічний, культурологічний, психологічний та біографічний блоки. Опираючись на функційний, комунікативний, компаративний, онтологічний та аналітичний методи дослідження, обґрунтовується новий напрямок вікового музикознавства. Його об’єктом обрано композиторську особистість як феномен і динамічний процес у просторі європейської культури ХІХ – початку ХХ століття, предметом – вплив вікової тотожності на особистісне і професійне формування, пізній період творчості як хронологічне, екзистенційне та естетико-стильове явище. Розглядаються механізми зворотності психологічного віку (старість юності – юність старості), вікової гетерохронії, вікової симультанності, ефекти імпресінгу та сублімації, що впливають на інтервал і ступінь професійної продуктивності композиторів. Пропонуються біографічний, віковий та еволюційно-стильовий критерії періодизації життєтворчого шляху, розглядаються передумови та мотиваційний комплекс творчих криз. Незавершеність деяких композиторських задумів трактується у трьох концептуальних вимірах – психологічному, онтологічному та феноменологічному. В результаті систематизації значного біографічного матеріалу в музикознавчий обіг вперше залучається поняття біографічного сценарію, диференціюються його різновиди – крещендуючий, згасаючий, перерваний. Завершальний етап становлення особистості композитора інтерпретується як вершина духовного та професійного самоздійснення, жанрово-стильова парадигма, що асимілює і якісно перестворює набутий досвід. За мірою новизни авторської позиції пізній еволюційний період типологізується як прогностичний, консолідуючий та редукований. Комплекс наріжних теоретичних спостережень дисертації екстраполюється у площину вікових аспектів життєтворчості видатних представників Львівської композиторської школи ХХ століття - С. Людкевича, В. Барвінського та М. Колесси з акцентом на пізньому еволюційному періоді. Вирішення обраної проблеми створило необхідний фундамент для побудови вельми перспективного нового наукового проекту.