Ритуал у збереженні та трансляції культурних цінностей

Abstract

Дисертацію присвячено виявленню ритуальних основ культурних акцій, осмисленню ритуалу як символічної форми культури, в якому, через залучення до ритуальної дії суб’єкту культурного буття, здійснюється збереження і трансляції культурних цінностей, сформованих духовно символічним початком ритуаліки. Наукове завдання дослідження полягає в узагальненні уявлень щодо специфічно культурологічного тлумачення ритуаліки за її символічно духовним початком, а також через розуміння культуротворчого принципу здійснення ритуальної компенсаторності як виділення специфічно культурних цінностей. Цими цінностями виступають, за логікою викладень даного дослідження, мистецькі здобутки з їх ідеальною символікою понад буттєвого призначення, однак в принциповому сполученні з матеріальним втіленням, а це народжує особливого роду комунікаційні показники художнього знаку. Вказана нерозривна єдність ідеально-духовної і матеріально-комунікаційної складових чітко відрізняє вказані специфічно від саме ідеальних і матеріальних надбань людського вжитку. Сучасний пост-культурний стан суспільства, що очевидно відмежовується від часом апробованих традицій і, перш за все, від раціонально-диференційованих їх складових, детермінує необхідність вироблення нових орієнтирів та принципів буття людства, культурний стрижень яких формується через ритуальну сферу. У цьому положенні ритуал в сучасному соціумі перетворюється на важливу форму культури, виступаючи важливим чинником упорядкування накопиченого людством духовного досвіду. Так змінюється сама суть ритуалу в культурі, висувається його провідна роль в культурних діяннях самої широкої затребуваності – у духовно-константному, історично-формуючому, антропологічно вжитковому. У дисертації виділена ієрархія розуміння культурних цінностей, в яких полярними утвореннями виступають духовні й матеріальні культурні надбання з очевидним вихідним і вирішальним виявленням першості символічно-духовного початку. Логічний аналіз співвідношень вказаного ціннісного обсягу висуває на серединне положення цінності мистецтва, більш того, функціонування їх в соціумі на рівні специфічно культурних цінностей, оскільки саме в них цілісно представлені альтернативні складові духовних і матеріальних культурних здобутків. Вилучене аналітичне розпізнавання в мистецьких актах ритуального кореня, через який транслюється символічно-духовний заряд культурної штучності людської активності, дозволяє усвідомити суттєвість культурного впливу мистецтва, минаючи спеціально-естетичний і художній принцип охоплення значущості творчої продукції. Такий підхід стимульований буттям пост-поставангардного («двічі-симулякрового») розкладу культури сьогодення, в якому класична спадщина осмислюється в контексті культурного шанування здобутків, часто поза закладеного авторського сенсу та із залученням актуальних на сьогодні відео-засобів до презентації традиційних мистецьких видів і жанрів. В роботі прослідковано встановлення генетичного і фактичного зв’язку між ритуалотворенням і типологіями навчальної, просвітницької діяльності, процесуальністю музичних композицій і процесуальністю ж сприйняття творів зображального мистецтва і літератури. В роботі виділена компенсаторно-преображувальна функція ритуальної активності, що зумовлює всеприсутність цієї діяльнісної типології на всіх етапах історії людства, активізуючись у кризових умовах змін формацій та епохальних цілісностей, коли йде залучення ритуалів в культурний вжиток у цілому і посилюється виявлення ритуалотворчого початку в мистецьких проявах. Дослідження ритуалу широко розгорнуте в спеціальній науковій літературі, що засвідчує затребуваність цієї тематики в творчих розробках численних авторів (Р. Бенедікт, А. ван Геннеп, Е. Ліч, Б. Маліновський, М. Мід, А. Редкліф-Браун, Ед. Тайлор, В. Тернер, Дж. Фрезер та ін.), серед яких переважає етнографічно-описовий підхід антропологічного спрямування в межах культурологічного знання. Але не всі з названих та інших дослідників зосереджуються на культуротворчому встановленні ритуаліки, в даному разі прослідковується дипластія палеопсихології (А. Валлон, Б. Поршнєв), що живить міфологічне мислення з його творчо преображальною енергією, недоступною лінійності раціонального знання. В роботі показано, що від праць К. Леві-Стросса середини ХХ ст. до розробок В. Тьорнера К. Лоренца, Дж. Хакслі, А. Байбуріна, М. Еліаде та ін. активізується увага до преображально-компенсаторної дії ритуалу, яка ґрунтується на духовно-символічних засадах мислення. Термінологічно це відокремлює дискурс ритуалу від поняття обряду, ототожнення яких показове для антропологічних вимірів концепцій А. Редкліф-Брауна, Р. Бенедікта та інших. В роботі зосереджена увага на позиціях фольклористів (В. Пропп, В. Топоров), філософів (П. Флоренський, О. Лосєв), які в символічних виявленнях ритуалу усвідомлювали механізм преображення суб’єкта культури, у тому числі це здійснює релігійна діяльність, з якою злито символічне усвідомлення буття. Звідси виходять першозначущі для даного дослідження фольклористичні принципи розуміння ритуалу як першослова, першоміфу, першомистецтва (В. Топоров). Такий підхід детермінував відродження інтересу до праць Е. Дюркгейма, які стали широко видаваними з кінця 1990-х років до сьогодення і позиції яких покладені в суттєві теоретичні узагальнення роботи, а саме: преображально-перетворювальна психологія ритуалотворення стоїть на першому плані розуміння творчо-практичних акцій. Дані Е. Дюркгейма збігаються із результатами досліджень В. Проппа, у якого типологія ритуалів посвяти (ініціації) зумовлює сукупне переродження суб’єкта, простягаючи лінію до містерій. Останні чітко виконували преображально-виховну функцію і з них згодом народжуються усі театральні дійства і оперні акції в тому числі, інструментальна виразність в музиці, народжена ритуалами церковного походження. Прослідковані також аналогії процесуальності ритуальної акції до процесу сприйняття літературних творів і зображеної художньої сфери, для яких психологія Залучення стає основою виходу на духовно-ідеальні початки ритуально містеріальних коренів їх смислу, забезпечує компенсаторну перспективу Преображення, що закладена в культуротворчий стрижень ритуальної активності. В роботі доведено, що у авторів вищевказаного переліку, і найбільш повно у Е. Дюркгейма, виділена функція компенсативно-преображального значення, яка сформувалася на основі стадій прилучення – ініціації – посвяти, результуючою фазою яких виступає Преображення. Відповідно висувається дискурсивне розуміння значущості ритуалу, в якій дефінітивна складова відмічає символічно-духовне наповнення тих чи інших фізично здійснюваних акцій, розрізняючим показником яких виступає позараціональна виявленість Преображення. Саме через останнє здійснюється трансляція культурних цінностей від суб’єкта до його оточення, від покоління до покоління, забезпечуючи наслідуваність і відкритість до сприйняття компенсаторно заданих ритуалом здатностей і вмінь. В роботі оригінальним здобутком виступає культурологічний підхід до артефактів, в яких обрядова процесуальність закладає смислово-базисне утворення як культурного надбання, цінність якого усвідомлюється незалежно від художньо-естетичної призначеності творчого впливу. Ритуальний стрижень в типологічних утвореннях мистецьких здобутків засвідчує високий духовний стимул виразності композицій, в яких за умовами існування різних видів мистецтва процесуально-безпосередньо (музика, інструментальна і театральна) і опосередковано через сприйняття (зображальна сфера, література) виявляється ритуальна фазовість залучення – посвята – Преображення як цільове призначення мистецького твору. Здійсненні розгляди мистецьких композицій засвідчують ритуальну ґенезу їх високого культурного призначення, яке отримує особливий попит в епохи зламів і переходів, що відзначає і сучасний стан суспільства. Ритуальний базис виразності артефактів, що співвідносить значення мистецьких здобутків з символічно-духовними акціями найширшого й найвищого рівня, очевидно загострено подається артистами й авторами на сучасному історичному етапі, наповнюючи багатством ритуально містеріальних асоціацій ту чи іншу презентацію артефакту. В цьому відношенні емблематичним виступає твір М. Стороженка «Передчуття Голгофи», художній зміст якого явно відсторонюється величчю ідеї Спокути, яка засвідчує масштабність соціально-культурного розмаху змісту твору даного автора. Затребуваність у сучасному музичному виконавстві тих чи інших жанрових типологій, відсторонених від театральної «життєподоби» вираження на користь славильного надособистісного ліризму вказує на довіру до містеріально-ритуального. Відтак, дослідження ритуалу як феномену культури становить точку відліку в пошуках нових орієнтирів людського буття, утворює на сьогодні затребуваний базис різних акцій, ініціатив, вироблення розумових структур, поведінкових стереотипів тощо. У дисертації вперше в культурології здійснено культурологічну експлікацію поняття «ритуал», що презентована наступними вимірами: категоріальним, формотворчим, функціональним. У категоріальному вимірі ритуал виступає як культурологічна категорія, ефективний методологічний інструмент аналізу еволюції форм культури та її ціннісних систем; у формотворчому – ритуал виступає як символічна форма культури, в якій через ритуальну дію здійснюється перетворення духовно-психологічної енергії несвідомого в свідому активність й тим самим реалізується дієво творчий потенціал ритуалу, його духовно-емоційний вплив на індивіда в цілісності його буття; у функціональному вимірі ритуал виступає способом соціокультурної комунікації та міжпоколінної трансляції духовно значущих смислів, кодів та цінностей культури, які передаються знаково-символічною мовою ритуалу через ритуальну дію як символічний вираз та об’єктивація творчого духу людини; здійснено культурологічний аналіз ритуалу як феномену культури, що здійснює передачу соціально значущих цінностей, смислів та кодів культури в символічних формах; розкрито особливості процесу декодування культурних акцій, зокрема, освітньо-виховного спрямування, мистецьких артефактів щодо розпізнавання в них ритуальної ґенези чи ритуально-містеріального чинника їх еволюції і значеннєво структурної трансформації; ритуал представлено як символічно-духовний початок культурного надбання та мистецької пам’яті, який через втілення прийнятих символічних вимірів світосприйняття, здійснює компенсаторно перетворюючий вплив на суб’єкта культурної діяльності через символічно знакові системи його виявлення. Уточнено ритуальну сутність змісту культурно-просвітницьких акцій, мистецьких артефактів, а саме, образно-змістовних їх утворень, що є результатом ритуального тла творчості, типологію специфічно культурних цінностей, представлених мистецькою сферою, які складають серединне утворення по відношенню до того духовних та матеріальних цінностей. Поглиблено методологічний і понятійно-категоріальний інструментарій культурологічного дослідження ритуалу у збереженні та трансляції культурних цінностей шляхом залучення міждисциплінарного дискурсу у взаємодоповненні модерних та постмодерних теоретичних парадигм; культурологічне уявлення про ритуал як поєднання процесів акцій залучення, присвяти та Преображення, що символічно реалізуються у мистецьких надбаннях. Набуло подальшого розвитку положення про формотворчу атрибутику ритуалу, яка постає у освітньо-виховних акціях, у містеріальних типологіях театралізованих дійств, особливо оперних; уявлення про функції ритуалу в сучасній культурі, серед яких виокремлені: світоглядно-моделююча, аксіологічна, естетична, кумулятивна, інформативно-комунікативної, трансляційної.