Монументально-декоративне мистецтво православних храмів Одеси

Abstract

Дисертація є першим комплексним дослідженням монументально-декоративного мистецтва православних соборів, парафіяльних церков і монастирів Одеси, яке представлено у контексті світової християнської спадщини. Науковим завданням дослідження є комплексний мистецтвознавчий аналіз історії і сучасного стану стінопису, мозаїк та іконостасів православних храмів Одеси у синтезі з архітектурним оточенням. Актуальність теми обумовлена активним відновленням церковнопарафіяльного життя періоду державної незалежності України. Зростання інтересу науковців до старовинного і сучасного християнського мистецтва країни передбачає необхідність цілісного дослідження православних церков Одеси. Зібрані і проаналізовані історіографія, архівні матеріали, історичні джерела; проведено фотофіксацію екстер’єрів та інтер’єрів храмів. Візуальну джерельну базу систематизовано у вигляді каталогу (501 позиція), що ґрунтується на порівнянні зі світовими християнськими творами. Більшу частину наочного матеріалу вперше введено у науковий обіг. Інтерв’ю зі священнослужителями, архітекторами, іконописцями і майстрами сформували документальну базу дослідження. Застосування сукупності наукових методів, провідними з яких є іконологічний, іконографічний і компаративний, сприяло комплексному вивченню мистецтва храмів Одеси, аналізу особливостей змісту програм розписів, стилістики окремих монументальних творів і цілісних ансамблів стінопису у синтезі з архітектурним оточенням. Досліджено спадщину Візантії та академічну традицію у художньому оформленні соборів Одеси. Вивчено історію і мистецтво Спасо-Преображенського кафедрального собору (1808), зруйнованого у 1936 році і відтвореного у 1999–2010 роках. Проведений художньо-стилістичний аналіз показав його зв’язок з європейською архітектурою ампіру. Простежено опосередкований вплив архітектури Ренесансу, зокрема собору Святого Петра у Римі. Показано стилістичну єдність вівтарної сіні з каплицею-ротондою Темп'єтто (1502) Д. Браманте. Визначено вплив стилістики Відродження і бароко на об’ємно-пластичне рішення архітектурної рами центрального мармурового іконостасу. Показано, що у написанні ікон вівтарної огорожі Г. І. Журавський спирався на твори мистецтва Ренесансу, класицизму, бароко і модерну. Доведено, що при створенні художнього образу храму, присвяченого Преображенню Господньому, значну роль відіграє домінанта білого кольору і велика кількість позолоти у декорі інтер’єру. Досліджено тематику і стилістику мистецтва нового нижнього храму Спасо-Преображенського собору, освяченого на честь місцевошанованого святого Інокентія (2005). Показано, що іконопис і стінопис були створені О. О. Рудим у лінійно-площинній стилістиці візантійського мистецтва часів Палеологівського Ренесансу (1261–1453), якому притаманна естетика вишуканих форм і гармонійність пропорцій. Зроблено висновок, що у просторі верхнього і нижнього храмів Спасо-Преображенського собору паралельно співіснують академізм і візантійська спадщина, що встановлює духовний зв'язок різних епох. Мистецтвознавчий аналіз Свято-Успенського кафедрального (1855–1869) і Свято-Троїцького (грецького) (1804–1808) соборів Одеси виявив поєднання західноєвропейського і східнохристиянського мистецтв. Показано, що архітектурне рішення Свято-Успенського собору виконано у візантійсько-давньоруській традиції, Свято-Троїцького собору – в стилі класицизму. Дослідження стінопису та іконостасів зазначених соборів вказує на домінування об’ємно-пластичної мови академічного живопису. У розписах обох храмів визначено стилістичний вплив модерну. З’ясовано, що стінопис трансептів і нефів Свято-Успенського і Грецького соборів має ознаки історичного або жанрового станкового живопису, а саме: конкретність зображеного простору і часу, велика кількість деталей були перенесені на поверхні архітектури без перекладу на образотворчу мову монументального мистецтва. Досліджено особливості тематики і стилістики мистецтва парафіяльних церков Одеси у часовому контексті. Для художньо-стилістичного аналізу були обрані п’ять значних з історичної точки зору храмів, в оформленні яких найбільш яскраво проявилося наслідування академічної традиції або спадщини Візантії. Встановлено, що академізм і модерн є стилістичною основою як старовинного оформлення храму святителя Димитрія Ростовського, створеного наприкінці ХІХ століття, так і сучасного монументального мистецтва (початок 2000-х рр.) храму святих мучеників Адріана і Наталії. З’ясовано звернення до візантинізму в сучасних розписах храмів Казанської ікони Божої Матері, рівноапостольної Марії Магдалини, благовірного князя Олександра Невського, що засвідчує прагнення до витоків християнського мистецтва, образотворча мова якого здатна виразити глибину духовного змісту. Підкреслено, що значна частина сучасних розписів парафіяльних храмів Одеси визначається відмовою від академічної стилістики і стильовим інтерпретуванням візантійського мистецтва різних періодів (ХІ – середина XIV століття). Вперше вивчено символічну основу сакрального мистецтва чотирьох монастирів Одеси. Встановлено, що особливістю монументального оформлення Свято-Успенської обителі є розширення молитовного простору завдяки розміщенню значної кількості сакральних зображень, створених у мозаїчній техніці, в екстер’єрах монастирських церков. Визначено, що особливого значення набуло поширення теми зустрічі мирян угодниками Божими навколо порталів і по периметру фасадів храмів наприкінці ХХ – на початку XXI століття. Тим самим, виявлено зв’язок з композиціями оформлень входів у сакральний простір Києво-Печерської Лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Свято-Троїцького собору Почаївської Лаври, Свято-Георгіївської церкви села Пляшева Рівненської області. Показано значення географічного положення міста-порту Одеси в особливостях монументально-декоративного оформлення обителей Святого Іллі та Святого Пантелеймона, колишніх подвір’їв однойменних монастирів Афона у Греції. Доведено, що позначені чоловічі монастирі є символічними порталами на шляху до Святої Гори. З’ясовано, що символічною основою Свято-Пантелеймонівського монастиря є образ сходження на Святу Гору Афон. Це знайшло прояв у розташуванні головного храму на верхньому (третьому) поверсі та у своєрідності конструкції сходів, у художньому рішенні інтер’єру. Показано, що стінопис кафолікону Свято-Іллінського монастиря зосереджено на передачі історичності подій Євангельської історії. Встановлено, що житійним сценам та образам святих стінопису афонських майстрів кінця XIX століття у Свято-Пантелеймонівській обителі притаманно поєднання канонічних основ іконографії з властивостями станкового живопису. Означено, що чоловічим монастирям Одеси властива наявність зображення Богородиці в іконографії Ігумені Святої Гори, Покровительки чернецтва. Визначено, що у Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирі, на базі якого діє іконописне відділення Одеської духовної семінарії, спостерігається цілеспрямоване освоєння і збереження образотворчих засад канонічного мистецтва Візантії. Християнську концепцію соборності виражено у зображенні святих ченців у мозаїках і розписах монастирських церков Одеси, що створює образ спільної молитви. В орнаментальному декорі храмів встановлено використання мотивів Античності: меандр, хвиля, що біжить, вазони з квітами; ранньохристиянської символіки: хризма, хрест-виноградна лоза, голуби, павичі, квіткові гірлянди; візерунків з рукописів X–XVI століть; візерунків модерну. Виявлено, що вільне застосування різноманітних художніх стилів ґрунтується на естетичному сприйнятті майстрів і замовників. Зроблено висновок про необхідність організації конкурсів і формування експертних комісій з метою підвищення професійного рівня сучасного церковного мистецтва. У монументально-декоративному оформленні православних храмів Одеси спостерігається продовження традиції ХІХ століття створення стінопису академічного напрямку, в якому образи святих, біблійні та агіографічні сюжети показані з історичною конкретністю (А. І. Бурбела, І. Ф. Костров, сім'я Жаданів). Також виявлені ознаки модерну, якому притаманні поєднання візантійської іконографії та академічного трактування форм (М. М. Потапов, Г. І. Журавський, М. Д. Потужний). Зазначено, що стінопис Свято-Володимирського собору у Києві залишається зразком сакрального мистецтва, як і у часи його створення. З’ясовано, що кінець ХХ століття ознаменований активним відродженням візантійської спадщини в оформленні церков Одеси. Поколінню художників-іконописців, які були залучені до сакрального мистецтва у 1990-і роки, притаманно використання візантійської стилістики (О. О. Рудой, В. В. Рудаков, Н. Є. Желтомирська, А. С. Чаркін, А. О. Шелюто, С. О. Кравцов, С. П. Бабієнко). Спираючись на канонічну основу, майстри створюють художню інтерпретацію візантійського мистецтва, що обумовлено специфікою простору храмів і необхідністю синтезу. З’ясовано, що у створенні монументально-декоративного мистецтва використовуються сучасні матеріали (акрилові, силікатні фарби) і технології (застосування полотен в якості основи монументального живопису, зворотній метод набору мозаїк), спрямовані на прискорення і полегшення художнього процесу. Означено, що така система оформлення поступається технологіям фрескового живопису і методу прямого набору мозаїк, які утворюють органічний, міцний зв’язок з архітектурою. Отже, внаслідок проведеного мистецтвознавчого дослідження були виявлені два провідні стилістичні напрямки художнього оформлення православних храмів Одеси: академізм і візантинізм, які об’єднує прагнення до ідеального, вічних цінностей, звернення до позачасового змісту. Узагальнено, що незважаючи на невеликий історичний період існування Одеси (з 1794 року), її церковне мистецтво увібрало у себе спадщину багатовікової художньої культури.