Християнська містерія в детермінації витоків опери

Abstract

Мета роботи – прослідкувати змістовно-структурні сполучні ланки середньовічної-ренесансної містерії і оперної класики, які з ідеологічних міркувань в Новий і Новітній час в обсязі минулого віку ігнорувалися, чим збіднювалося уявлення про смислове наповнення оперної вистави і що стало стрижнєм постановочних рішень оперної класики в сьогоденні. Методологічною основою роботи є культурологічний підхід у мистецтвознавстві, представлений у тому числі школою Б.Асаф’єва в Україні. Базове місце займає метод жанрово-стильового порівняльного аналізу, герменевтичний, історико-описовий методи, що дозволяють у межах метафізики історії (А.Лосєв, Н.Конрад) зафіксувати значеннєві паралелі становлення гуманітарної сфери й виразності мистецтва. Наукова новизна дослідження виявляється в самостійності вибудови послідовних ступенів історичних зв’язків містерії й опери, а також в оригінальності самого підходу до цього роду зв’язків від драматичного первня театральності в музиці як стильово-жанрового протистояння сакральної вокальності й буттєвого звуковираження із залученням засобів комікування і буттєвої ж танцювальності. Висновки. Прийняте протиставлення перших опер кінця XVI – межі XVI-XVII століть містерії і літургічній драмі спростовується не тільки містеріальною символікою сюжетики, мелодично-декламаційним поданням тексту, що явно похідне від церковної практики псалмодії-речитації, опорою на церковне походження вокалу у співі, але і самою ідеєю діалогізації музичної складової вистави у її стильово-жанрових зіставленнях, що несумісна з монологічністю церковної служби, що виключає проникнення побутово-буттєвих компонентів у її звуковий склад.