Постдраматичний театр Яна Фабра

Abstract

Мета статті – виявити специфіку театральних постановок Я. Фабра в контексті розвитку постдраматичного мистецтва. Методологія дослідження. Застосовано комплекс методів сучасного мистецтвознавства, спрямований на осмислення театральної діяльності Яна Фабра в контексті еволюціонування постдраматичного мистецтва: біографічний метод (спрямований на висвітлення особливостей творчого шляху митця); типологічний (для визначення особливостей режисерської лексики Я. Фабра); метод образно-стилістичного та художньо-композиційного аналізу вистави (для виявлення та теоретичного обґрунтування специфіки постановочної діяльності бельгійського режисера) та ін. Наукова новизна. Досліджено творчу діяльність бельгійського театрального режисера, художника-візуаліста, хореографа та драматурга Яна Фабра в контексті особливостей розвитку постдраматичного мистецтва; на основі мистецтвознавчого аналізу сценічних постановок «Сила театральної шаленості», «Це театр», «Театр Записаний з К.» (1987–1993 рр.), «Я кров» (2001 р.), «Історія сліз» (2005 р.), «Король плагіату» ( 2005 р.), «Реквієм за метаморфозою» (2007 р.), «Оргія толерантності» (2009 р.) та «Гора Олімп» (2015 р.) виявлено особливості авторського підходу в теоретичному осмисленні та практичному втіленні концепції постдраматичного театру; розглянуто та проаналізовано методи режисерської діяльності та художньо-естетичні погляди Я. Фабра. Висновки. Дослідження виявило, що відповідно до концепції театру Я. Фабра, людське тіло знаходиться в центрі уваги – він експериментує і спостерігає як саме тіло актора реагує в різних ситуаціях. Наприклад, типовими для його п’єс є патерни (схеми-образи, діючі в якості оповідного або чуттєвого поняття, завдяки якому в процесі одночасного сприйняття та мислення виявляються закономірності їх існування в природі та социумі), що повторюються. Типовим для театральних постановок Я. Фабра є використання рухів, що постійно повторюються, створення неприємних та/або больових відчуттів, що вражають як акторів так і глядача, а також порушення сюжетної лінії та співпраця з непрофесійними акторами і танцюристами. Домінування фізичної та візуальної моделі практики постдраматичного театру Я. Фабра відображають специфіку авторського підходу митця, який натхненний передусім біологією процесу сценічної дії, і водночас прагне уникнути біологічного детермінізму, концентруючись на потенціалі виконавців у контексті трансформацій та метаморфоз сучасного театрального мистецтва.