Творчість Стефана, маляра Пашецького (1730-ті роки): атрибуція й стилістична характеристика в контексті українського іконопису

Abstract

Мета статті - розглянути творчість Стефана Пашецького, на основі підписної роботи, пов’язати з ним ікони тієї ж манери малярства та увести його спадщину в контекст розвитку українського іконопису першої половини XVIII ст. Для досягнення мети застосовано методи формального та стилістичного аналізу, іконографії, іконології та метод дослідження культурного контексту. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше комплексно розглянуто твори Стефана, маляра Пашецького, який працював у 1730-х рр. для церков Перемиської єпархії. З’ясовано, що маляр синтезував новації стилістики та іконографії, притаманні українському мистецтву кінця XVII - першої третини XVIII ст. з традиційними мотивами, що мали розвиток у місцевому середньовічному церковному мистецтві. Виявлено, що Стефан Пашецький працював у подібній стилістиці із майстрами великого осередку церковного мистецтва 1670-1760-х рр. у м. Риботичі поблизу Перемишля. Висновки. Творчість Стефана Пашецького цілком вписується в доробок майстрів церковного мистецтва Перемиської єпархії першої половини XVIII cт. і відображає історичну ситуацію його розвитку. Важливо відзначити, що у час коли працював Стефан Пашецький значно активізувалися латинізаційні процеси серед духовенства Перемиської єпархії, спонукувані постановами Замойського собору 1720 р., що відобразилося також у церковному мистецтві. У цьому контексті творчість Стефана Пашецького представляє радше консервативний напрям іконопису, зорієнтований на традицію минулого століття. Стінописи та ікони Стефана Пашецького, свідчать, що як й більшість українських майстрів, він адаптовував нові джерела іконографії, в основному через гравюри стародруків Львова та Києва. Однак його почерк є упізнаваним та вирізняється індивідуальною авторською манерою.