Політика радянської держави із знищення православних храмів в Україні: механізм та духовно-культурні наслідки (1920-ті - 1965 рр.)

Abstract

Мета роботи. Дослідження згубних духовно-культурних наслідків цілеспрямованого знищення (закриття) православних культових споруд як одного із напрямів політики державного атеїзму в Українській РСР, розкриття ідейно-політичних та державно-адміністративних складових механізму кампаній по ліквідації храмів як цінної складової історико-культурної спадщини. Методологія. Стаття побудована на історичному і логічному гносеологічних підходах, застосовується комплекс загальнонаукових методів дослідження у сукупності із методами історичної науки, культурології та інших соціогуманітарних наук. Зокрема, використовуються структурно-функціональний, історико-генетичний, історико-порівняльний, кліометричний, крос-культурний, історико-правовий методи дослідження. Наукова новизна. Обумовлена спробами автора на підставі аналізу документальних першоджерел комплексно розглянути основні етапи (кампанії), нормативно- розпорядчу основу та організаційно-адміністративний механізм політики із знищення православних духовно-архітектурних споруд (храмів, монастирів та інших об’єктів національної духовно-культурної спадщини) як структурно-функціональну складову курсу державного атеїзму, форму релігійного переслідування та утисків свободи сумління в Україні. Висновки. В основу комуністичної моделі відносин із Православ’ям було покладено витіснення Церкви з усіх сфер суспільного життя будь-якими засобами. Різко негативне ставлення радянської влади до Церкви залишалось незмінним по суті упродовж усього існування СРСР, хоча й мало різні форми, в залежності від зовнішнього та внутрішнього становища держави, політичної волі його керівників. Діяльність державних структур із руйнування храмів базувалася на цілеспрямованих ідеологізованих рішеннях керівних органів Комуністичної партії та вищих державних органів. Кампанії із знищення храмів, як правило, корелювалися із гоніннями на віру, православний клір та мирян, співпадали із репресивними заходами проти релігійних громад в СРСР та Українській РСР. Знищення храмів або перетворення їх на цивільно-господарські та інші споруди не за призначенням одночасно завдавало непоправного удару по духовно-культурній спадщині, адже культові споруди виступали органічною складовою вітчизняної історії, культури, основою культурно-цивілізаційної традицій та одним із базових маркерів історико-культурної пам’яті.