Театральна режисура Пітера Холла: специфіка художньої інтерпретації драматургії В. Шекспіра

Abstract

Мета статті – виявити особливості художньої інтерпретації шекспірівської драматургії британським театральним режисером Пітером Холлом і розробити періодизацію його інтерпретаційних стратегій у другій половині ХХ століття. Методологія дослідження базується на напрацюваннях вітчизняної театрознавчої школи та принципах вивчення і аналізу вистави, у зв’язках з історичним та культурним контекстом, а також у співвідношенні до світогляду й індивідуальності режисера; спирається на традиції вітчизняного театро- й мистецтвознавства та сучасні підходи, які поєднують методи суміжних гуманітарних дисциплін: культурології, філософії та естетики. Комплексний театрознавчий аналіз особливостей художньої інтерпретації п’єс В. Шекспіра П. Холлом визначає логіку дослідження: через виявлення режисерської орієнтованості драматургії, становлення принципів ігрового театру в режисерському прочитанні шекспірівських п’єс до визначення естетичних основ режисури Пітера Холла. Застосовано методи: бібліографічний, мистецтвознавчого аналізу, стилістичний, системний, порівняльного аналізу та ін. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше здійснено спробу комплексного мистецтвознавчого аналізу інтерпретаційних стратегій британського режисера Пітера Холла в контексті шекспірівського театрального дискурсу другої половини ХХ століття (на матеріалі вистав «Коріолан», «Війна Троянд», «Генріх VІ», «Гамлет» та ін.); введено до вітчизняного наукового обігу маловідомі факти із життя і творчості П. Холла та здійснено мистецтвознавчий аналіз найбільш резонансних вистав режисера; уперше запропоновано періодизацію творчості П. Холла, засновану на аналізі його вистав у ракурсі означеної теми, дослідженні специфіки художньої інтерпретації шекспірівської драматургії та еволюції філософсько-естетичного бачення майстра. Висновки. Постать Пітера Холла – одна з найвагоміших в історії британського театру ХХ – початку ХХ століття. Відомий театральний режисер змінив стан і багато в чому визначив напрям розвитку британського театру, створивши репертуарні трупи, що спиралися переважно на твори В. Шекспіра. На основі мистецтвознавчого аналізу творчого доробку Пітера Холла в ракурсі означеної теми розроблено періодизацію його інтерпретаційних стратегій відповідно до специфіки художнього трактування шекспірівської драматургії та еволюції філософсько-естетичного бачення режисера в другій половині ХХ століття. Перший період, 1955– 1959 роки, характеризується високою творчою активністю та легкістю, з якою молодий режисер опанував театральну мову, систему сценічного мислення англійського театру 1940–1950-х років, напрацював авторський почерк, акцентуючи на відданості традиціям; вистави вирізняються делікатністю прочитання драматургії В. Шекспіра, естетичною бездоганністю та наявністю осмисленого вивіреного новаторства (наприклад, «Дванадцята ніч», 1958). Другий період, 1959–1968 роки, характеризується опануванням і переосмисленням проблематики й поетики шекспірівської драматургії; у виставах 1960-х років формується естетика деромантизуючого брехтіанського стилю П. Холла; акцент у постановках зміщується на проблематику повторення історичних схем, на деестетизації подій та історичних постатей; новий розвиток отримує стилістика інтерпретуючої думки та сучасної театральної лексики. Третій період, 1968–1970-ті роки, характеризується прагненням до збереження театральної традиції від надлишкової концептуалізації режисури; посиленням важливості захистити драматургію В. Шекспіра від модерністичних трактувань та намаганням П. Холла передати глядачеві всю повноту змісту світових шедеврів завдяки глибинному дослідженню класичного тексту. Четвертий період, 1980–1990 роки, ознаменований створенням і розвитком нової стилістики шекспірівських постановок, викликаних переосмисленням підходів до образного перекладу класичної драматургії на сценічну мову відповідно до тенденцій розвитку постмодернізму.