Фортепіано в електроакустичному дискурсі звукообразних репрезентацій

Abstract

Мета роботи – дослідження виконавської експресії фортепіано у звукообразних репрезентаціях електроакустичних опусів українських композиторів. Методологія дослідження спирається на музикознавчий, семіотичний, культур-герменевтичний аналіз. Наукова новизна. Вперше у дослідженні електроакустичної музики України акцентовано значення інструменталізму, а саме фортепіанної лексики у виконавській інтерпретації звукообразів людини, епохи і світу, що відтворюються в семіотико-комунікативному та художньо образному просторі електроакустичних композицій. Висновки. Творчість регіональних композиторських шкіл України позначена використанням музично-інформаційних технологій, що засвідчує поява електромузичних, електроакустичних, аудіовізуальних опусів. Електроакустична музика України має широкий діапазон жанрових моделей гібридного типу, що поєднують можливості акустичного інструментарію та мультимедійних технологій. Аналіз творів для фортепіано та магнітної плівки К. Цепколенко та А. Карнака показує, що цифрові аудіомодифікації забезпечують розширення аудіального спектру завдяки обробці та програмуванню рядів звукового, щумового, мовного генезису, де вербальні компоненти розкривають ідейно-концептуальне підґрунття композицій. Експресія фортепіано, втілена у стилістиці модернізму та авангардизму, засвідчує відсутність елементів етнонаціональної характерності, що увиразнює тяжіння до виконавської естетики «глобалізованого» типу. У семіотико-комунікативній взаємодії інструментальної партії фортепіано з електронними медіа відбувається формування унікального середовища багатовимірної єдності руху, часу і простору. Тут знаходять відображення звукові образи людини, епохи та світу в моделюванні загальної філософської картини дуальних опозицій іманентного і трансцендентного, що має історичне та позаісторичне значення.