Поставангард і німецьке  необароко ХХІ століття

Бабухівський, Василь Васильович

Головна сторінка DSpace
→
Статті
→
Статті
→
Перегляд матеріалів

dc.contributor.author	Бабухівський, Василь Васильович
dc.date.accessioned	2023-10-24T11:50:31Z
dc.date.available	2023-10-24T11:50:31Z
dc.date.issued	2023
dc.identifier.citation	Бабухівський В. В. Поставангард і німецьке необароко ХХІ століття // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2023. № 3. С. 225–229.	uk_UA
dc.identifier.uri	http://elib.nakkkim.edu.ua/handle/123456789/5116
dc.description	The purpose of this work is to identify stylistic clarifications regarding such an all-encompassing and extremely influential direction from the last century as neo-baroque, which was perceived as an offshoot of the overall neoclassicism of the 20th century, taking into account the post-avant-garde contribution from the 1970s and the post-post-avant-garde ("neo-post-avant-garde") addition from 2010s – in the conditions of the German music world. The latter has held basic positions in art music since the times of the Viennese classicism, significantly supplying the repertoire of performance even today. The methodological basis of the study is the intonation approach, as it was noted in the works of B. Asafiev's followers in Ukraine (see the publications of D. Androsova, O. Markova, O. Muravska, and others), as well as based on the development of instrumental performance of the Odesa school (works by Z. Bupkatskyi, K. Muhlberg, other scholars). The scientific novelty of the work is noted due to the originality of the presentation of the meaning of the stylistic diffusions of instrumental art from the 20th to the 21st centuries, which made it possible to revive in the performance of works that bypassed artistry in favour of either church aestheticism of expression or frankly traditionalist thinking, which was not associated with ideas about the stylistic dynamism of German music of the last two centuries. Conclusions. The neo-baroque stylistic eclecticism of German art from the 20th century was based on the contributions of the stylistic extremism of P. Hindemith, which bypassed the "soft" detections in the works of A. Zemlinsky, Z. Wagner, F. Schmidt, and more, leading to the "neo-Schubertianism" of V. Rimm, which became the recognised leader of the German musical world at the break of the post-avant-garde and post-post-avant-garde heritages. Performance practice, performing the works of German post-avant-garde composers at the level of B. Zimmerman, J. Widman, A. Raiman, and other masters, organically combined it with the revival of the legacy of A. Zemlinsky, F. Schreker, Z. Wagner, F. Schmidt, as well as composers of the Baroque era – J. Molter, H. Telemann, and so on, whose thinking did not coincide with the criteria of the author's work of the New Age, but corresponded to the neo-baroque filling of the post-avant-garde with compositions marked by church aestheticism in bypassing the criterion of artistry, which we denote by the term "post-avant-garde neo-baroque" in music.	uk_UA
dc.description.abstract	Метою даної роботи виступає виявлення стильових уточнень щодо такого всеохоплюючого і надзвичайно впливового від минулого століття напрямкуу як необароко, що сприймалося у якості відгалуження сукупного неокласицизму ХХ століття, з урахуванням поставангардного внеску від 1970-х років і пост-поставанградного («неопоставангардного») доданка від 2010-х – в умовах німецького музичного світу. Останній від часів Віденського класицизму утримував базисні позиції в художній музиці, суттєво постачаючи і на сьогодні репертуар виконавських подань. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід, як він зазначився у роботах послідовників Б. Асаф’єва в Україні (див.публікації Д. Андросової, О.Маркової, О. Муравської, ін.), а також з опорою на розробки інструментального виконавства одеської школи (праці З. Буpкацького, К. Мюльберга, інших науковців). Наукова новизна роботи зазначається через оригінальність подання смислу стильових дифузій інструментального мистецтва від ХХ до ХХІ століття, що дозволили відродити у виконанні твори, що минають художність на користь чи то церковного естетизму вираження, чи відверто традиціоналістського мислення, яке не асоціювалося із уявленнями про стильовий динамізм німецької музики останніх двох сторіч. Висновки. Необарокова стильова еклектика німецького мистецтва від ХХ століття уґрунтовувалася на внесках стильового екстремалізму П. Хіндеміта, що минало «м’які» виявлення у творах А. Цемлінського, З. Вагнера, Ф. Шмідта тощо, ведучи до «неошубертіанства» В. Рімма, що став визнаним лідером німецького музичного світу на зламі поставанагарду і пост-поставанградних надбань. Виконавська практика, виконуючи твори німецького композиторського поставангарду рівня Б. Ціммермана, Й. Відмана, А. Раймана, ін. майстрів, органічно це поєднала з відродженням спадку А. Цемлінського, Ф. Шрекера, З. Вагнера, Ф. Шмідта, а також композиторів доби бароко - Й. Мольтера, Г. Телемана, ін., мислення яких не співпадало з критеріями авторського твору Нового часу, але співвідносне із необароковим наповненням поставангарду композиціями, відзначеними церковним естетизмом в обминанням критерію художності, що зазначаємо терміном «необароко поставангарду» в музиці.	uk_UA
dc.language.iso	uk_UA	uk_UA
dc.subject	бароко	uk_UA
dc.subject	необароко ХХ століття	uk_UA
dc.subject	неокласицизм	uk_UA
dc.subject	необароко поставангарду	uk_UA
dc.subject	стиль епохи	uk_UA
dc.subject	німецький стиль в музиці	uk_UA
dc.subject	поставангард	uk_UA
dc.title	Поставангард і німецьке необароко ХХІ століття	uk_UA
dc.title.alternative	Post-Avant-Garde and German Neo-Baroque of the 21st Century	uk_UA
dc.type	Article	uk_UA