Персональні покажчики дослідників як джерело вивчення діяльності ОУН-УПА та визначення правового статусу їх учасників

Abstract

Мета дослідження – на основі аналізу біобібліографічних покажчиків дослідників, окремих їх праць продемонструвати ступінь відповідності між результатами діяльності вчених, бібліографів, з одного боку, та законотворців – з другого, щодо визнання і визначення національно-визвольного руху та правового статусу його учасників на прикладі діяльності ОУН і УПА. Методологія дослідження: застосовано принципи об’єктивності, історизму, системності, всебічності, а також – загальні методи наукового дослідження: аналіз, синтез, порівняння. Наукова новизна: вперше зроблено спробу показати відповідність законів України, зокрема «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України в ХХ столітті», результатам наукових досліджень, представлених у персональних покажчиках вчених і краєзнавців щодо визнання і визначення українського визвольного руху 1920–1950-х років та правового статусу його учасників на прикладі діяльності ОУН і УПА. Висновки. Виявлено повну невідповідність між результатами незалежних наукових досліджень вчених, що відображено в персональних покажчиках, укладених на їх честь, і Законом України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» щодо визначення національновизвольного руху за участі ОУН-УПА та визнання правового статусу їх учасників. Всупереч дослідженням науковців, краєзнавців на законодавчому рівні членів ОУН, вояків УПА та інших націоналістичних організацій 1920–1950-х рр. визнано борцями не за самостійну суверенну і соборну Українську державу, а за незалежність Української РСР, проти якої вони вели непримиренну боротьбу. Адже в другій половині 1991 р. УРСР офіційно була перейменована в Україну, а самостійної держави – Республіки України, згідно з Конституцією України 1996 р., створено не було. Цим також пояснюється відсутність у названому законі України визначення національно-визвольної боротьби або руху опору.