Музично-театральна творчість в логосі історії музики

Abstract

Мета статті – здійснити аналіз постановок ХХІ століття музично-театральних творів ХІХ–ХХ століття в аспекті постмодернізму і бароко. Методологія роботи включає наукові методи (джерелознавчий, історичний, узагальнюючий) і прийоми порівняльного аналізу для розкриття специфіки постмодерністських вистав. Наукова новизна роботи полягає в тому, що до наукового обігу введені джерела іноземними мовами, здійснено аналіз музично-театральних творів. Висновки. Відзначено, що в усі часи опера залишається музично-драматичною виставою з синтезом мистецтв, які впливають на почуття людини і занурюють до аудіовізуального мистецтва. Постмодерністична музично-театральна творчість, як і барокове мистецтво, спрямовані на викликання афектів (станів душі) шляхом різних впливів. У постмодернізмі це вже системний вплив співу, танців, сучасних технологій із зануренням глядачів до дійства та сюжетних ускладнень, які також сприяють передачі різних афектних станів. В епоху Бароко композитор не вважався самобутнім генієм, а його творчість і твори не були недоторканними. Виконавцеві дозволялося інтерпретувати написаний текст. Для вистав постмодернового періоду характерно: зміна лібрето (Е. Гумпердінк «Гензель і Гретель» (Jeníček a Mařenka, 1890, 2015); А. Дворжак «Диявол і Кача» (Čert a Káča, 1899, 2016); «Солдат і танцівниця». Відповідно функціональної сфери та міста виконання, частини твору могли пропускатися, замінюватися. Власне, що спостерігаємо сьогодні, у мистецтві постмодернізму: переінтерпретація героїв та їх функцій (Гензель і Гретель не просто бідні діти, а циркові учні, де батько директор). Риси побутової комедії, казковості – у бароковій опері доповнювалися масками й трагедійними подіями. У постмодерністичних виставах маски замінюються ляльками, приміром в операх Б. Мартіну «Солдат і Танцівниця», Е. Гумпердінка «Гензель і Гретель», А. Дворжака «Диявол і Кача». Паралеллю з французьким бароковим оперою-балетом у творах постмодернізму є посилення ролі танців в оперних виставах («Диявол і Кача», балет зі співом Б. Мартіну «Шпалічек»). Сюжети з персонажами реальними і казково-фантастичними, де виявляється схожість на «міф» («Гензель і Гретель», «Диявол і Кача»). Зовнішня ефектність і масштабність у барокових творах перегукуються зі специфічним сценічним оформленням: корчма, пекло, палац («Диявол і Кача»); мультиплікація середини ХХ століття – диснеївські картини («Гензель і Гретель»); образ Солдата – світ мрій – дитинство з ляльками – автомат з ляльками («Солдат і Танцівниця»).