Особливості транскрибування французької лютневої музики в сучасну нотацію

Abstract

Мета роботи – окреслення особливостей розшифрування французької лютневої табулатури в сучасну нотацію, та розроблення рекомендацій для перекладень лютневої музики барокового періоду для сучасних академічних інструментів, що обумовлено зростанням інтересу виконавців та слухачів як до самого інструмента, так і до розширення його змістових, стилістичних та інтерпретаційних можливостей. Методологія роботи. Проблеми, пов’язані з транскрибуванням французької лютневої табулатури в сучасну нотацію вимагають мультидисциплінарного підходу, який поєднує історичну науку, практичний досвід виконання та теоретичні знання. Основними методами, застосованими у статті є історичний, теоретичний та музично-текстологічний. Наукова новизна. Вперше в українському музикознавстві розглянуто історичні передумови та еволюцію транскрибування французької лютневої табулатури в сучасну нотацію Детально розглянуто умови транскрибування лютневої музики за наступними параметрами: вперше окреслені особливості будови тогочасної лютні; розглянуто питання строю – ренесансний vieil-ton та бароковий nouveau-ton; проаналізовані особливості розшифрування ритмічних позначень, виділяючи специфіку позначень різних ритмічних тривалостей, аплікатури для правої та лівої рук та особливості орнаментики, зокрема аподжіатури та аччакатури. Відзначено, що всі позначення, перелічені вище, розшифровуються доволі вільно, відповідно до задуму й таланту композитора та майстерності виконавця. Висновки. У дослідженні окреслено поняття табулатури, розглянуто питання строю інструментів, для котрих музичні твори занотовували за допомогою французької табулатури та надано короткий опис ритмічних позначень та орнаментації. Під час перекладень важливо опиратися на першоджерела, музикознавчі дослідження та виконавську практику. Підсумовуючи здійснені спостереження, зазначимо, що французька лютнева табулатура виходить за межі нотації в сучасному розумінні (спосіб запису нот): вона слугує радше дороговказом до інтерпретації, запрошуючи виконавця до процесу творення музики, послуговуючись «ескізом» композитора.