Короткий опис(реферат):
Метою статті є здійснення комплексного аналізу та визначення специфіки режисерських засобів адаптації
хореографічного мистецтва в екранній площині. Методологія дослідження. В розробці теми було задіяно
міждисциплінарний підхід, базований на застосуванні таких загальнонаукових методів, як: система
теоретичних методів – індукції, дедукції, комплексного мистецтвознавчого аналізу, синтезу. Це уможливило
опрацювання фактологічного матеріалу постановок хореографічних номерів на сцені та екрані. Методологію
узагальнення та систематизації було використано з метою аргументації оригінальності екранної режисури в
презентації хореографічного мистецтва. Використання аналітичного й системного методів, було дієвим і
корисним для дослідження мистецтвознавчого аспекту означеної проблематики. Наукову новизну статті
складає окреслення дослідником векторів взаємовпливу та взаємозбагачення хореографічного й
аудіовізуального мистецтв у модернізації зображально-виражальних засобів режисерської майстерності в
екранній та сценічній площині; у виявленні особливостей режисерської діяльності в презентації хореографічних
творів в екранних постановках, що вперше постало предметом спеціального дослідження; у виявленні творчих
домінант продукування екранних творів, в яких адаптовано хореографічний досвід. Висновки. Обґрунтовано,
що екранна режисура не лише популяризує, а й за допомогою аудіовізуальних засобів розкриває нові
можливості показу творів хореографічного мистецтва (зокрема, народного танцю), творчості хореографів,
балетмейстерів, хореографічних колективів, окремих виконавців.
Суть розробки, основні результати:
The purpose of the article is to conduct a comprehensive analysis and determine the specifics of the director's
means of adapting choreographic art in the screen plane. Research methodology. In the development of the topic, an
interdisciplinary approach was used, based on the application of such general scientific methods as: a system of
theoretical methods – induction, deduction, complex art analysis, synthesis. This enabled the author to study the factual
material of choreographic numbers on stage and screen. The method of generalisation and systematisation was used in
order to argue the originality of screen direction in the presentation of choreographic art. The use of analytical and
systematic methods was effective and useful for researching the art history aspect of the given problem. The scientific
novelty of the article is the delineation by the researcher of the vectors of mutual influence and mutual enrichment of
choreographic and audiovisual arts in the modernisation of visual and expressive means of directorial skill in the screen
and stage plane; in revealing the peculiarities of the director's activity in the presentation of choreographic works in
screen productions, which became the subject of a special study for the first time; in the identification of creative
dominants in the production of screen works in which choreographic experience is adapted. Conclusions. It is
substantiated that screen direction not only popularises, but also with the help of audiovisual means opens up new
opportunities for showing works of choreographic art (in particular, folk dance), the work of choreographers,
choreographers, choreographic groups, and individual performers.