Органна симфонія «Ноель» Поля де Маленгро та християнська містерія Різдва

Abstract

Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних духовно-символічних аспектів органної симфонії «Ноель» П. де Маленгро у руслі стильових та духовно-філософських пошуків франко-бельгійської культури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Методологічна основа. Істотними для цієї роботи виявилися міждисциплінарний, жанрово-стильовий, історико-культурологічний підходи, що дозволяють досліджувати фактори, що сприяють виявленню духовно-смислової специфіки поняття «симфонія» у всій різноманітності її значень. Наукова новизна роботи визначена введенням у музикознавчий ужиток матеріалів з органної симфонії «Ноель» П. де Маленгро, поетика якої була сформована на перетині мистецьких, духовно-музичних традицій Північного Відродження та французького модерну. Висновки. Огляд побутування терміна «симфонія» у культурно-історичній та духовній практиці різних епох свідчить не лише про широту його смислових і прикладних значень, а й про наявність загальних смислових показників, у відповідності з якими під симфонією зрештою мається на увазі певна цілісність, у якій зливаються, об'єднуються різні численні складові. Симфонія як музичний твір є не менш складним і ємним поняттям, що представляє найрізноманітніші «моделі» даного жанру. Органна симфонія «Ноель» П. де Маленгро репрезентує типологію «духовної симфонії». Її смислова виразність, співвідносна з біблійною містерією Різдва, посилена апелюванням композитора також до шедеврів Північного Відродження (Рогір ван дер Вейден та брати ван Ейк). Симфонія «Ноель» являє собою вільну композицію (4 ч.) сюїтно-варіаційного типу, «симфонію-містерію», тематичною основою якої є григоріанські хорали, а також відповідні принципи їх фактурного та ладово-інтонаційного розвитку (монодія, гетерофонія різноманітні форми поліфонічного розвитку, відтворення духовно-вокальної практики дискантування «Школи Нотр-Дам» тощо). Поетика подібної «симфонії-містерії» суттєво доповнюється апелюванням до тембрових якостей так званого «симфонічного органу», універсалізм виконавських, динамічних та темброво-інтонаційних можливостей якого виявлявся буквально співвідносним з універсалізмом жанру симфонії як такого.