Архітектурні мотиви в живописі італійського відродження: до питання охорони культурної спадщини

Abstract

Мета статті – проаналізувати архітектурні мотиви у творах живопису Італійського Відродження в контексті передумов формування системи охорони культурної спадщини. Методологія роботи ґрунтується на застосуванні таких наукових методів дослідження, як: історичний (аналіз творів мистецтва в контексті історичної епохи); аналітичний (виокремлення сюжетної лінії); порівняльний тощо. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше проаналізовано античну архітектуру в живописі Італійського Відродження як один із чинників появи й розвитку сфери охорони культурної спадщини, шлях до якої лежав від втрати пам’ятками свого статусу й первинного призначення, занепаду, й до відновлення інтересу до архітектурного спадку тієї чи іншої історичної епохи. Висновки. Розглянутий творчий доробок італійських митців дав змогу запропонувати новий погляд на об’єкти античної римської архітектури в творчості художників. Зауважено, що така художня практика не тільки була інструментом із візуалізації символічно-алегоричної системи, розповсюдженої в часи Відродження, але й документувала античну традицію засобами живопису, завдяки чому формувала у сучасників інтерес та повагу до попередніх епох. Наявні матеріали аргументували таке переконання: зацікавлення митцями епохи Відродження об’єктами культурної спадщини є одним з етапів формування практик охорони матеріальних і духовних надбань людства. Цей етап стосується різних історичних місцевостей, на території яких зацікавлення об’єктами минувшини співіснувало зі знищенням або частковим руйнуванням цих об’єктів. У ХІХ столітті на громадському та державному рівні почала вибудовуватись пам’яткоохоронна та музейна справа, археологічна галузь, а у XX столітті вона вже була регламентована національною та міжнародною нормативно-правовою базою система охорони культурної спадщини.