Болгарський національний знак в музиці XX - початку ХХІ ст.

Abstract

Мета роботи - виявити характерні фактурно-ритмічні особливості болгарського фольклору на прикладі VI зошита фортепіанного циклу «Мікрокосмос» Б. Бартока та «Етюдів для фортепіано» Д. Лігеті. Методологічною основою роботи стала інтонаційна концепція музики, що представлена працями послідовників Б. Асаф‘єва в Україні, зокрема в роботах І. Ляшевського. Серед праць болгарських музикознавців з їхнім методологічно базовим сенсом виділяємо теоретичні розробки Д. Христова, А. Моцева, В. Стоїна. Наукова новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняному музикознавстві виділено як доповнення до зафіксованого в спеціальній літературі загалом деякі аспекти специфіки болгарського культурного феномену в його історичній автономії та зв‘язках щодо інших країн. Висновки. Аналіз даних творів дав змогу виділили такі спільні риси: використання композиторами однотипних групувань тривалостей, що притаманні болгарській ритміці; застосування подібних прийомів гармонійної мови, серед яких «кластерні нашарування» чорних і білих клавіш, секундово-квартові та секундово-квінтові співзвуччя, терцієві паралелізми, септакорди; використання типу фактури, що імітує принцип витриманого бурдону, на тлі якого звучить мелізматично розвинена лінія; використання в творах груп з п‘яти-шести п‘єс, що має ознаки зв‘язку з просторовою симетрією; застосування своєрідної гри з метроритмами (симетрія ритмоформул у першій п‘єсі циклу є основою перестановок груп у всіх інших).