Abstract:
The purpose of the article is to analyze the ancient Roman leisure activity as a theoretical reflection and cultural practice. The methodology of the research is reduced to the usage of historical and cultural approach that allows combining diachronic and synchronic methods to the study leisure activity as a polysemantic cultural phenomenon. Scientific
Novelty. The topicality of the research is to identify and substantiate the conditions that led to the formation and development in ancient Roman intellectual and entertainment leisure activities, contemplative and active leisure activities, leisure activity as a means of self-development and leisure activity as a mass cultural practice.
Метою дослідження є аналіз давньоримського дозвілля як теоретичної рефлексії і культурної практики. Методологія дослідження зводиться до використання історико-культурного підходу, що дозволяє об'єднати діахронічний і синхронічний методи до вивчення дозвілля як полісемантіческого культурного феномена і культур-
ної практики. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні та обґрунтуванні умов, які спричинили формування і розвиток в античному Римі дозвілля інтелектуального і дозвілля видовищного, дозвілля споглядального і дозвілля активного, дозвілля як засобу саморозвитку та дозвілля як масової культурної практики.
Description:
Leisure activity was perceived as a rest from work, a day dedicated to God, pleasure, safe for moral values (Virgiliy, Georgiki) in Republican Rome. As a result of the conquests in the East and the expansion of Greek culture, the value system of the Romans underwent significant changes, which was clearly manifested in the development of leisure activity in two interrelated “spheres”: spectacular and intellectual. Spectacular otium has become a powerful tool of political impact on masses, a method of mobilization and employment, and consequently reducing the content of leisure activity
to “bread and sights”, “money and pleasure”, the gradual loss of the majority the ability to perceive leisure as a means of self-development, self-improvement and cultural creation. For members of the Roman intelligentsia leisure activity is, first of all, the luxury of companionship, intelligent conversation and literature classes. However, for the majority of the population, the Roman borrowing of otium graecum didn’t have an introspective, self-absorbed social character, freed from a sense of moral responsibility, it required only an external, leveled assessment, contrary to the individual and spiritual
content of culture.
У республіканському Римі дозвілля сприймається як відпочинок, день, присвячений божеству, духовну насолоду (Вергілій, Георгіки). Згодом система цінностей римлян зазнає істотних змін, відображаючи розвиток дозвілля на двох взаємопов'язаних «рівнях»: видовищному і інтелектуальному. Видовищний otium зводиться до «хліба і видовищ», поступово втрачаючи у римлян здатність сприймати дозвілля як засіб саморозвитку, самовдосконалення і культуротворчість. Для представників римської інтелігенції дозвілля є розкішшю дружнього спілкування, інтелектуальної бесіди і літературних занять. Однак для більшості населення запозичення римлянами otium graecum не мало інтроспективного, самозаглибленого громадського характеру. Звільнене від почуття моральної відповідальності, воно вимагало тільки зовнішньої, нівельованій оцінки, протилежно пропорційною індивідуально-духовного змісту культури.