Українська сакральна монодія в сучасній композиторській практиці

Abstract

Християнський обряд, а водночас і монодія займали особливе місце в українському суспільстві вже від Київської доби і надалі сприяли духовному зросту нації. В цьому особливо переконує Барокова доба, яка вирізняється загальним піднесенням і потужним духовним струменем, який проявився в усіх мистецьких сферах. В цей період сакральна монодія набула досконалих форм, єрархічної жанрової диференціації та максимального поширення по всіх українських етнічних землях. У ХХ ст. зустрічаємо особливе зацікавлення духовною тематикою, що проявилося у великій кількості творів українських композиторів. В цьому розмаїтті жанрів виокремлюються композиції, які загострюють відчуття тяглості з українською минувшиною завдяки пов’язаності з сакральним монодійним мелосом. У нашому дисертаційному дослідженні аналізуємо осмогласний цикл Богородичних догматів Віктора Степурка, Три ірмологіони Івана Небесного і Страсні-антифони Олександра Козаренка. У цих творах досягається довершена рівновага між сучасними засобами вираження і автентичними інтонаціями сакральної монодії. Знайдено відповідні засоби мелодичного вираження: часті зміни розміру та тональностей, що відповідно змінює метро-ритмічні співвідношення і узгоджується з текстом; ладова мінливість, яскрава палітра інструментальних фарб, контрасність хорових партій тощо. В такий спосіб розкривається мелодичний потенціал сакральних піснеспівів і підкреслюються богословські глибини поетичного слова. Такий творчий метод розкриває нові горизонти перед майбутнім української музичної культури.