Мовно-стильова самобутність камерноінструментальної творчості Євгена Станковича

Abstract

У дисертації здійснено комплексний музикознавчий аналіз найпоказовіших камерно-інструментальних творів Є. Станковича різних періодів написання. Творчість композитора висвітлюється у контексті загально-історичного розвитку камерно-інструментального жанру і жанрового синтезу, як одного із домінантних напрямків в сучасній музиці. При історичному огляді основних шляхів розвитку камерноінструментального жанру вивченню підлягають тенденції розвитку та стильові напрями камерно-інструментальної музики у Західній Європі, розвиток камерного музикування у просторі української традиції, тенденції виникнення та характерні риси жанру камерної симфонії. У аналітичному розділі основною ознакою диференціювання по групах обраних камерно-інструментальних творів Станковича є домінування у них певних стильових рис: неофольклорних, необарокових, неоромантичних. Комплексний музикознавчий аналіз опусів був здійснений у плані семантики, стилю, жанру, формотворення, музично-виражальних засобів, характерних особливостей музичної мови композитора. Особлива увага у роботі, при окресленні основних мовно-стильових особливостей камерно-інструментальної музики композитора, надається поєднанню у його творчості етнохарактерного матеріалу з метою відтворення інтонацій регіональних фольклорних джерел у сучасному композиторському трактуванні, а також взаємодії традиційних та новаторських виражальних засобів.