МОВА ЯК ФОРМА БУТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Abstract

Мета статті – з‘ясувати роль мови у розвитку національної культури, на прикладі української мови виявити її значення у національно-культурній ідентифікації. Методологія дослідження. Найбільш значущими для дослідження є феноменологічний підхід, який дав змогу розглянути мову як феномен культури, і культурологічно-історичний – для дослідження змін, що відбувалися в сфері мовлення в певний культурно- історичний період; а також загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, формалізації, абстрагування та ін.), використані для формування чіткого уявлення про мову як форму буття культури. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше окреслено роль української мови у процесі національного самовизначення протягом ХІХ ст., а також з‘ясовано сутність взаємовпливу цивілізації як соціальної системи і мови як найважливішого комунікативного та інформативного засобу людської діяльності. Висновки. Зокрема, наголошено, історія української мови, зокрема період появи передумов її розвитку в якості літературної, є виразним прикладом формування літературної мови та підвищення її соціального престижу як необхідної умови становлення національно-культурної ідентичності. Акцентовано, що на території українських підросійських земель у XVIII–XIX ст. мовна імперська політика була скерована на закріплення офіційного статусу російської мови як державної та її виняткового права на функціонування у сфері освіти, судочинства та адміністрації з одночасною реалізацією політики дискредитації української мови. Наслідком такої мовної політики стало зниження соціального статусу української мови, яка у ХІХ ст. сприймалася як мова «низького» престижу, асоціювалася із селянським побутом і використовувалася у сімейному побуті, частково в літературі. Церква, школа, армія, суд та управлінські структури перебували поза сферою функціонування української мови.