СТИЛЬ ТВОРУ І ВИКОНАВСЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ В АСПЕКТІ ВЗАЄМОДІЇ КЛАСИЧНОГО ТА АКЛАСИЧНОГО У ФОРТЕПІАННОМУ МИСТЕЦТВІ

МУЛЯР, ПАВЛО МИХАЙЛОВИЧ

СТИЛЬ ТВОРУ І ВИКОНАВСЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ В АСПЕКТІ ВЗАЄМОДІЇ КЛАСИЧНОГО ТА АКЛАСИЧНОГО У ФОРТЕПІАННОМУ МИСТЕЦТВІ

МУЛЯР, ПАВЛО МИХАЙЛОВИЧ

URI: http://elib.nakkkim.edu.ua/handle/123456789/2989

Date: 2009

Abstract:

Дисертація присвячена висвітленню стилістичних критеріїв виконавської діяльності, які склались у практиці безпосередньої творчої роботи, але визначаються, як це показано в дослідженні, глибинними розумовими стереотипами двоїстих структур. Останні очевидні в прамисленнєвій «дипластії» (за Б. Поршнєвим), а також в архаїчній дихотомії, які разом визначили базисність для міфології й філософії Стародавності, актуалізованих в науковій і художній творчості двоїстих сполучень полярних якостей в ХХ столітті. Наявність двоїчності в психологічній доцільності функціонування вищої нервової діяльності в спеціалізаціях право- і лівопівкульних систем головного мозку пояснює відмічений істориками й культурологами ритм змінності розумових орієнтацій (у тому числі, в художній стилістиці епох) і відповідно - фазових послідовностей класичного - акласичного типів. У цьому плані емпірично прийнятий поділ виконавських стилів в антитезах «класичного - акласичного («романтичного»)» має підосновою багатий культурний досвід і виводимість розумових стереотипів художньої діяльності з міфологічно-філософських підстав творчості. Аналізи творів Бетховена, Шопена, Рахманінова показали, що функцію «класичного» у них самих можуть виконувати барочно-класичні (Бетховен), класичні-бідермейеровські (Шопен), романтичні як такі (Рахманінов) стильові ознаки. Відповідно, у виконавських підходах виявляються акцентованими зазначені базисні для авторів або авторські - результуючі стильові якості («передромантизм» - класицизм у грі творів Бетховена, помірний - «шалений» романтизм, символізм, неокласицизм - академічний романтизм при виконанні Шопена, романтизм - неокласицизм у поданні творів Рахманінова).

Description:

This thesis is devoted to elucidation of stylistic criteria of performing activities which came into being in the practice of direct creative jobs, but that are defined, how it was shown in this research, by means of profound cogitative stereotypes of binary structures.The last ones are obvious in a pracogitative "distratum" (according to B. Porshnev), and, equally, in the archaic dichotomy which have jointly defined their basis property for mythology and philosophy of the Antiquity, having actualized in scientific and art creativity of binary interfaces of polar qualities in the XX-th century. Presence of binarity in psychological expediency of functioning of higher nervous activity in specialisations of right - and left - hemispheric brain systems explains the rhythm of working in shifts of ideational orientations noticed by historians and culturologists, including in art stylistics of epochs, and, accordingly, - in phase sequences of classical - aclassical creativity types. In this respect the empirically accepted differentiation of performing styles in antitheses of "classical - aclassical" ("romantic") terms has as its underlying cause a rich cultural experience and deductibility of ideational stereotypes of art activity going from the philosophical - mythological fundamentals of creativity. Analyses of Beethoven’s, Chopin’s, Rakhmaninov’s works have shown that the function of "classic" in them can be fulfilled by means of baroque-classical (Beethoven), classical-Biedermaier (Chopin), romantic per se (Rakhmaninov) style tags. Accordingly, in performing approaches are accented either the specified for these authors basic style qualities or those ones that are author-resultants ("preromanticism" - classicism in the play of Beethoven’s compositions, temperate-"frantic" romanticism, symbolism-neoclassicism- academic romanticism when performing Chopin’s works, romanticism - modern neoclassicism while representing Rakhmaninov’s opuses). Analyses have put to light originally refrangible sets aimed at "classic-aclassic" in performing choices, where the first one (classic) is a secular-art- manifestation of senses-structures worked out in spiritual creativity and supporting this link at a constructive-expressive level of "model" or "sample playing". It is the last one in performing that saves linking with the church varietas style, thus administering to greatness of Reciting led by the Divine Principle. Simultaneously, ignoring the ability of interpretative freedom of composer’s text perusal is fraught with the loss of the variability principle, e.g. those "circle courses", out of which an "exemplary model", a canon, is transformed into a stereotyped pattern deprived of its vital diversity and semantic dimensions, that is, of an artistic quality on the whole.

Show full item record