Abstract:
Актуальність теми дослідження. Сьогодні значною мірою відчувається потреба в поверненні українського народу до свого коріння, у вихованні та зміцненні національної самосвідомості, консолідації суспільства, а отже, украй важливою є орієнтація на вітчизняних мислителів, митців, громадських діячів, які в найскладніші для українців часи своїм діяльнісним патріотизмом обстоювали національну ідею та втілювали її в життя, попри всі труднощі. Одним із таких відданих своїй справі українців був Борис Дмитрович Грінченко (1863–1910). Письменник і літературознавець, лексикограф і етнограф, педагог і публіцист, історик і громадсько-культурний діяч, редактор і видавець, він заклав міцний підмурок для розвитку української культури та просвіти українського народу. Одним зі знарядь поширення національної ідеї Б. Грінченко обрав українськомовні періодичні та книжкові видання.
З огляду на брак якісної українськомовної продукції, складну ситуацію, яка спостерігається сьогодні на вітчизняному книговидавничому ринку, що потребує нагального реформування, доречним вважається не лише запозичення успішного досвіду видавництв і редакцій, а й спроба озирнутися назад, у минуле, у якому були багато в чому схожі на сьогодення умови існування українського слова. Ураховуючи потенціал багатогранного доробку Б. Грінченка для альтернативного погляду на перебіг сучасних видавничих процесів, вважаємо доцільним звернутися до його спадщини. Саме в суперечності між наявністю такої можливості та браком ґрунтовних наукових досліджень видавничої діяльності видатного українця полягає актуальність цієї наукової роботи.
Крім того, актуальність дослідження визначається потребою ввести до наукового обігу той масив проектів видавця, що зберігається в архівних фондах і є не лише не дослідженим пластом творчості Б. Грінченка зокрема, а й розвитку видавничого процесу в Україні в цілому. Вважаємо, настав час видати книги й журнали, власноруч створені видатним діячем.
Мета роботи – виявити та розкрити специфіку досі недоступних для дослідників рукописних книг і журналів Б. Грінченка через призму його видавничої концепції..
Об’єкт дослідження – видавнича діяльність Б. Грінченка кінця ХІХ – початку ХХ ст., зокрема його рукописні книги й журнали, а також комплекс документів і матеріалів, що пов’язані з визначенням його особистого внеску в розвиток українського книговидання.
Предмет дослідження – процес розроблення та реалізації Б. Грінченком рукописних книг і журналів в організаційному, редакційно-видавничому й промоційному аспектах.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1883 р., початку вчителювання Б. Грінченка, коли, незважаючи на різні урядові заборони щодо українського слова, він активно створював рукописні українськомовні видання, і завершується 1910 р. – роком смерті видатного митця. Ретроспективно – попередні десятиліття, коли відбувався процес становлення Б. Грінченка як особистості й громадського діяча та почала формувалася його видавнича концепція
Методи дослідження. Методологічну основу становлять принципи історизму, комплексності, достовірності та наукової об’єктивності, що базуються на пріоритеті документованих фактів. Для виявлення стану розробленості наукової проблеми, узагальнення результатів вивчення науковцями видавничої діяльності Б. Грінченка, характеристики основних положень його видавничої концепції, обґрунтування впливу його видавничо-просвітницької діяльності на національно-культурне життя українців у роботі послуговувалися загальнонауковими методами, такими, як спостереження, порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, що також дали можливість виокремити найсуттєвіше в створених діячем рукописних книгах і журналах та дослідити тему цілісно. Під час аналізу епістолярної спадщини, вивчення біографічних аспектів діяльності Б. Грінченка застосовано біографічний метод. Це дозволило проаналізувати видавничу діяльність митця у контексті історичних подій, які відбувалися в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Для розгляду об’єкта дослідження в конкретному історичному середовищі й взаємозв’язках було використано різні пізнавальні засоби. Для досягнення окреслених завдань під час роботи з архівними документами послуговувалися історичним та порівняльно-історичним методами, за допомогою яких було зібрано значну за обсягом інформацію з досліджуваної теми. Відповідно до проблематики розділів, використовувалися спеціальні методи. Шляхом застосування соціальнокомунікаційного методу, що передбачає класифікацію, типологічний аналіз, метод класифікації документів, контент-аналіз, розкрито специфіку створення українськомовних рукописних книг і журналів, їхні типологічні характеристики, видові ознаки, жанрові особливості, функціональне призначення, змістову та матеріальну структури, архітектонічні елементи, тематичне наповнення тощо. Структурно-текстологічний метод (когнітивний і дискурсивний підходи) став основою аналізу текстів, розгляду їхньої функціонально-жанрової класифікації, типологічного опису, структури, змісту, функціональної стилістики тощо. У сукупності зазначені методи стали важливим механізмом для розкриття поставлених завдань.
Description:
Комплексне дисертаційне дослідження, присвячене всебічному аналізу рукописних книг і журналів Б. Грінченка, проведено відповідно до поставлених завдань, що дає змогу зробити такі висновки.
1. У результаті аналізу історіографії за темою дисертації встановлено, що різні аспекти видавничої діяльності Б. Грінченка вивчали Л. Граховецький, І. Квітко, М. Малиш, І. Матяш, Е. Огар, Л. Танюк та ін. До сфери їхніх інтересів рукописні книги й журнали митця не потрапили. Питання їхнього створення у працях науковців різних часів висвітлювалося фрагментарно й поверхово. Переважно, це лише принагідні й стислі згадки (С. Єфремов, Д. Пісочинець, І. Спілка, Г. Шерстюк, пізніше – Н. Богданець-Білоскаленко, А. Животенко-Піанків, О. Неживий, А. Погрібний).
З’ясовано, що особливу групу становлять дисертаційні дослідження творчого доробку Б. Грінченка. Це роботи в галузі філологічних, історичних, педагогічних, культурологічних наук. Зі спеціальності «Журналістика» захищена лише одна – робота М. Малиш «Книговидавнича діяльність Бориса Грінченка». Тут розглядаються особливості роботи діяча в галузі книговидання для народу в теоретичному й практичному аспектах. Однак у дослідженні залишено поза увагою олексіївський період діяльності митця – період формування його як видавця та редактора: не було виявлено і досліджено рукописні книги й журнали діяча, не проаналізовано його розуміння дитячої літератури, не висвітлено погляди видавця на психологію читача як потенційного споживача книговидавничої продукції, не розглянуто вплив його видавничо-просвітницької діяльності на національно-культурне життя українців, не потрапив до огляду значний масив архівних документів. Без зазначених аспектів розуміння видавничої концепції Б. Грінченка, вважаємо, є неповним.
Виявлено в ІР НБУВ і опрацьовано значний масив архівних джерел, що стосуються видавничої діяльності Б. Грінченка. Підраховано загальний обсяг документів: рукописні книги та журнали митця – близько 850 аркушів, що зберігаються в одному фонді і 13-ти справах; документи з архіву видавця – близько двох тисяч, що зберігаються в двох фондах і 77-ми справах; документи М. Грінченко – близько 930 аркушів, що зберігаються в одному фонді і 9-ти справах. Загальна кількість опрацьованих документів, зміст яких охоплює різні аспекти створення Б. Грінченком рукописних книг і журналів, складає понад 3900 аркушів.
2. Схарактеризовано сутнісні складові видавничої концепції Б. Грінченка, яка охоплювала весь шлях книги від задуму автора до читача. Детальне уявлення про читацькі інтереси та знання наявної ринкової кон’юнктури стали для видавця підґрунтям для формування видавничої програми, в основу якої було закладене тематичне планування. Б. Грінченко активно працював над удосконаленням такої програми, складовою якої є: аналіз книговидавничого ринку, вивчення контексту, у якому перебував так званий «народний читач»; досліджування пропозиції іншомовних видань, гідних перекладу; вивчення запитів і смаків цільової аудиторії; розробка плану видань; формування мережі розповсюдження.
Висвітлено напрацювання Б. Грінченка щодо попиту потенційного споживача книговидавничої продукції. Глибина аналізу та систематизація даних були новаторськими та вагомими на той час, а висновки діяча, можуть бути корисними й для сучасного видавця: стабільний і зростаючий попит гарантований лише тоді, коли продукт відповідає інтересам і потребам споживача, є йому зрозумілим і цікавим, може бути йому корисним і приємним. Для видавничої царини це означає, що в основі маркетингових стратегій має бути закладений принцип відповідності пропонованих творів мотиваційним структурам свідомості читача.
Узагальнено пропозиції видавця щодо формування мережі розповсюдження й географії збуту української книги, як-от: дистрибуція видань земськими управами; створення земських книжкових складів; відкриття центрального складу в Києві; організовування яток для продажу на ярмарках; співпраця книжкових складів, приватних видавців і торгових посередників на договірній основі; продаж книг без посередників; агенти з продажу – представники сільської інтелігенції; виплачування збутовим агентам щомісячної платні й відсотків з продажу.
Проілюстровано вагомий вклад діяча в розвиток української ідеї, її закріплення та поширення через українське слово. Спрямованість на утвердження статусу української мови, на її повсюдне застосування стало видавничим пріоритетом Б. Грінченка.
Висвітлено погляди видавця на книгу як дієвий засіб просвіти в умовах заборон українського друку. Відповідно до розуміння вікових особливостей і практичного досвіду читацької аудиторії, видавець акцентував увагу на диференціації літератури. Виділяв літературу тільки для дорослих і літературу для дітей і дорослих. Остання розглядалася як окремий вид видань, до якого висувалися специфічні вимоги: ствердження морального ідеалу та правдиве зображення життєвих реалій, логічний виклад змісту та доступність мови твору, естетичний вигляд видання та надійність матеріальної конструкції книги.
З’ясовано, що Б. Грінченко дбав про безкоштовний для читача доступ до знань, у зв’язку з чим працював над розробленням системи народних бібліотек. В Олексіївській школі заходами діяча було створено українськомовну бібліотеку, якою послуговувались і учні, і їхні батьки. Первісним джерелом її поповнення були власні фонди родини Грінченків, зокрема рукописні книги й журнали, після смерті діяча цей процес продовжили його дружина й Х. Алчевська.
Доведено, що в Олексіївці Б. Грінченком були осмислені найважливіші теоретичні питання, закладене підґрунтя його видавничої програми. Видавнича концепція діяча зберігає актуальність і в наші дні, коли на теренах України триває наполеглива боротьба за українськомовну книгу.
3. Розкрито специфіку створення Б. Грінченком рукописних книг. Установлено, що для доньки та учнів (дітей і дорослих) в с. Олексіївці ним були створені українськомовні книги, точну кількість яких з різних причин назвати сьогодні не можливо. В ІР НБУВ виявлено десять, сім із них не були видані. Під час роботи над книгами Б. Грінченко виступив як автор, редактор, упорядник, видавець. Проведений тематико-типологічний аналіз виявив чотири навчальних видання, шість літературно-художніх. З-поміж них: навчальні видання: азбуки («Українська граматка», «Настина читанка», «Граматка»); читанки («Перша після „Граматки”» книга до читання, по якій училася Настя та інші»); літературно-художні видання: збірки («Байки й прибаютки Левка Боровиковського», «„Кобзарь” Шевченків для дітей», «З Шевченкового „Кобзаря”»); збірники («Квітка» (1887), «Квітка» (1889–1890), «Весна»).
Розглянуто змістову структуру книг. Відзначено, що всі мають службову частину (титул з вихідними відомостями, зміст (крім підручників), колонцифри), основну частину. Збереглися виготовлені книги («Квітка» (1887), «Граматка», «Весна», «Настина читанка», «Перша після „Граматки”» книга до читання, по якій училася Настя та інші», «Байки й прибаютки Левка Боровиковського») і чорнові варіанти («Українська граматка», «Квітка» (1889–1890), «„Кобзарь” Шевченків для дітей», «З Шевченкового „Кобзаря”»).
Проаналізовано змістове наповнення літературно-художніх видань. Підраховано, що до збірника «Квітка» (1887) входить 13 віршів трьох авторів, до збірника «Весна» – 13 віршів шести авторів, до збірника «Квітка» (1889–1890) – 32 (перший зшиток), 82 (другий зшиток) вісімнадцяти авторів. Збірка «Байки й прибаютки Левка Боровиковського» містить 184 твори, «З Шевченкового „Кобзаря”» – 26, «„Кобзар” Шевченків для дітей» – 41. Серед критеріїв відбору такі: цільове призначення, гуманістичний зміст, виховний ефект, цінність і краса художньої форми, легкість авторського стилю, психологізм образів, відповідність художніх текстів віковим особливостям читачів та їх мистецькому досвіду, наявність концептів патріотизму та етнопсихологічних образів, яскрава образність і виразність інтонацій (словесних, образотворчих), можливість візуалізації художнього тексту, максимально сучасне звучання творів. Основний масив художніх творів представлено такими темами: краса рідного краю; героїчне минуле України; козацька слава; життя кріпацького села; страдницьке життя знедолених, у тому числі трагічна доля жінки-матері; мрії про світле майбутнє й долю народу; життєве призначення людини; мирна праця; душевна краса простих людей тощо.
Вивчено особливості роботи Б. Грінченка над формою та культурою висловленого. Виявлено 11 видів редакторських правок авторських варіантів: створення заголовків у віршах, які в авторському варіанті їх не мали; заміна авторських заголовків при скороченні твору; заміна авторських заголовків у віршах, заборонених цензурою; скорочення віршів за рахунок пропущення рядків і строф, непотрібних через скорочення віршу; пропущення рядків, які моделюють песимістичну картину світу й негативний образ Батьківщини; пропущення рядків, які через скорочення вірша розходяться з новою ідеєю чи призводять до її викривлення; заміна рядків через обрання лише одного аспекту з кількох у вірші; заміна рядків на більш ритмічні й милозвучні; заміна слів, які не відповідають літературній нормі; заміна слів із ідеологічних причин; заміна слів через наявність «логічних хвостів», спричинених скороченням.
Доведено, що для рукописних книг Б. Грінченка характерна висока культура графічної форми видання: особлива шрифтова «режисура» тексту, функціональність і естетичність ілюстрацій, оригінальність архітектоніки.
4. Розкрито специфіку створення Б. Грінченком рукописних журналів. Установлено, що через брак українськомовних дитячих часописів і відсутність журналу для дошкільнят він для учнів і доньки створював власні. У с. Олексіївці ним було видано українськомовні журнали «Думка» (1888–1889), «Квітка. Настина читанка» (1890–1891), у Чернігові – «Проліски. Настин часопис» (1894). Окреслено основні завдання журналів, що спрямовані на розвиток компетентностей дитини, зокрема комунікативної, соціальної, інформаційної, освітньої, полікультурної, етнокультурологічної, етнопсихологічної, самоорганізаційної, мовної, мовленнєвої. Журнали мають поліфункціональний характер: інформують, навчають, розвивають, виховують, розважають. За видо-типологічними особливостями поділяються на пізнавально-художні («Квітка»), ужитково-розвивальні («Проліски»), пізнавально-навчальні («Думка»). За адресатом: для дошкільнят («Квітка»), для молодшого шкільного віку («Думка», «Проліски»). Максимально орієнтовані на читача.
Висвітлено шляхи співпраці часописів зі своєю читацькою аудиторією, головними з яких стали: спільна творчість («Думка»), листування («Проліски»), обговорення окремих проблем у межах рубрик «Від редакції», «Про „Зірку”» («Проліски»), «Новини», «Про Настю» («Квітка»).
Доведено, що внутрішня організація рукописних журналів повністю відповідає поставленим завданням, враховує особливості сприймання читацької аудиторії, реалізує цільове призначення, умовами реалізації останнього є розмаїтість жанрової системи матеріалів, невеликий обсяг і доступність їх змістового наповнення. Обґрунтовано реальність читацького призначення, яку засвідчують основні тематичні напрямки різножанрових журнальних матеріалів: знання про живу і неживу природу, навколишній світ, людину; любов до Батьківщини; краса рідної природи; шанобливе ставлення до трударів; повага до людини тощо.
Виявлено низку видавничих і редакторських знахідок. Зокрема укладачем використовується коректне застосування прийомів зацікавлення й пожвавлення викладу, серед яких: шрифтова «режисура», діалоговість, цікаві рубрики, оригінальні заголовки, привабливі жанри публікацій, продовжувані публікації, дружня тональність спілкування, твори з особистою значущістю, уведення в журнал постійних героїв, яскрава образність, емоційна стилістика, ілюстративність, розважально-ігрові засоби. Для популяризації викладу наукового матеріалу видавцем застосовано найефективніші форми подання й адаптації наукової інформації: сюжетний розвиток подій, логічна послідовність викладу наукової інформації, наведення цікавих прикладів до наукових положень, доведення думки шляхом поступового міркування над поняттям, підведення підсумків наприкінці замітки, «відпочинкові зони» –відступи від авторської розповіді, нестандартне введення нових понять (апеляція до життєвого досвіду дитини; апеляція до вже відомого; пояснення через протиставлення; пояснення через аналогію; пояснення через асоціативний ряд; принагідне пояснення «своїми словами»; етимологія слова; зноска-довідка; наочне пояснення за допомогою графічних текстів (малюнків).
5. На основі широкого кола першоджерел обґрунтовано вплив видавничо-просвітницької діяльності Б. Грінченка на національно-культурне життя українців. Вважаючи книгу дієвим чинником національної свідомості й культури, він не тільки вивчав читацькі інтереси своїх учнів (дітей і дорослих), а й формував їх. В Олексіївці діяч виростив покоління українських читачів: виховав інтерес до книги, прищепив потребу самостійно поповнювати свої знання. Метою діяльності Б. Грінченка було формування людини, згідно з високим моральним ідеалом освіченого, самосвідомого, внутрішньо цілісного українця, здатного та спраглого громадянської активності. Такими стали його учні, серед яких донька Настя, Х. Алчевська, родини Брускових, Величків, Ємченків, Познякових, Проведенків, Харченків та ін.
Отже, є всі підстави стверджувати: рукописні книги і журнали Б. Грінченка мають і сьогодні чималу вагу й соціальну значущість. Проведене дослідження визначило подальші перспективи, серед яких вивчення культурологічного аспекту рукописних книг і журналів, рукописної спадщини діяча загалом, його видавничої концепції й ін., що покликано дати глибше уявлення про видавничу діяльність Б. Грінченка й розвиток видавничого процесу в Україні в цілому.