ДРАМАТИЧНЕ СОПРАНО ЯК ТЕМБР-АМПЛУА В ЙОГО ПЕРЕЛОМЛЕННІ В ПАРТІЇ ЛІЗИ З «ПІКОВОЇ ДАМИ» П.ЧАЙКОВСЬКОГО

Abstract

Метою дослідження є узагальнення матеріалів стосовно тембральної виразності вокалу драматичного сопрано в його історичній генезі в «россінієвському досконалому» сопрано в аналогії до амплуа героїні драматичного театру, а також аналіз партії Лізи з «Пікової Дами» П.Чайковського як повноти втілення виразності драматичного сопрано в його похідності від «россінієвської досконалості» сопранової виразності. Методологічною основою роботи є інтонаційний підхід школи Б.Асаф‘єва в Україні із властивим йому лінгвістико-культурологічним аспектом трактування музикознавчого методу, з опорою на аналітико-структурний принцип і опорою на порівняльні стилістичні характеристики, герменевтично-інтерпретаційний ракурс музичної семіотики і подальших розробок того в працях І.Ляшенка, О.Сокола, О. Маркової, І.Зінків, А.Кулієвої, Т.Бояренко та ін. Наукова новизна роботи визначається оригінальністю розуміння аналогії оперної тембрально-вокальної вираженості співу із сценічно-зовнішнім виявленням амплуа в драматичному театрі, в даному разі це амплуа драматичного сопрано як втілення героїчного характеру. Вперше в українському музикознавстві у вказаному ракурсі проаналізовано партію Лізи з «Пікової Дами» П.Чайковського. Висновки. Аналіз партії Лізи в «Піковій Дамі» П.Чайковського демонструє повноту прояву в неї можливостей драматичного сопрано в цій партії, де має місце впровадження героїчного комплексу «россінієвських» голосів. Такою є сутність цієї партії й сценічного-поведінкового втілення її: вона – ангел-хранитель пропащого обранця, прийняття нею Обраності й вірність спокутному мучеництву утворюють високий моральний принцип трактування ролі. Амплуа драматичного сопрано реалізується з опорою на можливості россінієвського досконалого сопрано, що символізувало в романтичній-реалістичній опері ХІХ і народжуваній символістській драмі ХХ століття типологію поводження-характеру, вираження якого органічно з‘єднане з можливостями високого вокалу в прояві головної типологічної характеристики опери як музичної драми.