ВИКОНАВСЬКА ТРАНСФОРМАЦІЯ ПАРТІІ ГОЛОВНОЇ ГЕРОЇНІ В ОПЕРІ Г.ДОНІЦЕТТІ «ЛЮЧІЯ ДІ ЛАММЕРМУР»

Abstract

Метою роботи є дослідження закономірності вокальної еволюції, яка склала перехідну ланку від россінівського до вердівського етапів розвитку оперного мистецтва і органічно зумовила вписування концепції партії Лючії в опері Доніцетті в репертуар «легких», колоратурних сопрано від другої половини ХІХ сторіччя і до сьогодення. Методологічною основою дослідження є інтонаційний підхід, що розуміється як взаємодія музичної і мовленнєвої сфери школи Б. Асаф‘єва в Україні, і який відповідає тенденціям герменевтизації музикознавчого дослідження, закладеного працями Л. Зими, О. Маркової, О. Рощенко. Наукова новизна роботи зумовлена оригінальністю історичного підходу до вокально-інтонаційних змін, народжених італійським романтизмом у його відмежованості від провагнерівського підходу, прийнятого в оперній виконавській стратегії у якості провідного – і авторською самостійністю принципів аналізу партії головної героїні в опері Г. Доніцетті. Висновки. Партія Лючії в опері Г. Доніцетті 1836 р. за особливостями лібрето і традицією «виправдання божевіллям» єднання тендітної жіночості і позарядової силової виявленості складає паралель до передуючих їй та сучасних їй оперних образів. Проте налаштованість композитора на виконання цієї партії Ф. Таккінарді-Персіані вказує на відчуття ним перспективи зміни «россінівських» сопрано на ліричну колоратуру опер Ш. Гуно. А це стало реальністю виконання драматичної партії Лючії «легкими» колоратурними сопрано: від А. Патті – до А. Галлі-Курчі, від А. Нежданової – до Є. Мірошниченко і автора цієї роботи. Не силою характеру, але щирістю й вірністю обранцю вирішується образна суть Лючії, що дозволяє провести аналогію з героїнями психодрам В. Ребікова, геній якого як надбання Півдня України складає відкриття сьогоденного музичного театру, ніби продовжуючи органіку прийняття розглянутої опери Доніцетті, що від 1970-х років впевнено займає почесне місце в репертуарі української опери.