Баянне мистецтво в музичній культурі України (друга половина ХХ століття)

Безугла, Руслана Іванівна

dc.contributor.author	Безугла, Руслана Іванівна
dc.date.accessioned	2020-04-23T10:55:08Z
dc.date.available	2020-04-23T10:55:08Z
dc.date.issued	2004
dc.identifier.citation	Безугла Р. І. Баянне мистецтво в музичній культурі України (друга половина ХХ століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.01 "Теорія та історія культури" / Руслана Іванівна Безугла ; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. К., 2004. 20 с.	uk_UA
dc.identifier.uri	http://elib.nakkkim.edu.ua/xmlui/handle/123456789/344
dc.description	Результати здійсненого дослідження дозволили сформулювати такі висновки. 1. Ретроспективний аналіз історико-культурологічних, джерелознавчих та фактичних матеріалів дав підстави теоретично відтворити структурну модель розвитку вітчизняного баянного мистецтва, розробити методологію аналізу еволюційних змін в функціонуванні баяна” як музичного інструмента в соціокультурному контексті. Ключовим концептом цього аналізу є концепт інфраструктури, яка передбачає єдність ідеальних” та матеріальних” складових. До першого типу складових можна віднести: а) культурний образ” музичного інструменту у контексті загальних уявлень про мистецтво; б) правила та принципи комунікації в акті спілкування з музикою” (наявність або відсутність тріади автор-виконавець-слухач”, дифузність факту музичного виконавства або його естетична відокремленість” від побутових умов); в) зв’язок з іншими складовими духовного виробництва” (цінностями, культурними ідеалами, ідеологічними стандартами). До складових другого типу належать: а) наявність або відсутність закладів музичної комунікації (клуби, концертні зали); б) матеріальне заохочування з боку інституцій або структур (держава, приватний капітал, шоу-бізнес) певних типів комунікацій; в) наявність виробництва музичних інструментів, яке має координуватися з соціальним попитом та соціальним замовленням; г) формування системи виховання спеціально підготовлених кадрів (композиторів та виконавців); д) наявність або відсутність мас-медійної підтримки та музичної практики певного типу. 2. В даному дослідженні розглянута зміна інфраструктурних парадигм або інфраструктурних типів соціокультурного функціонування баяну в українській культурі другої половини ХХ століття. Це наступні типи: Народне мистецтво (стихійне аматорство). Предметний аналіз даного інфраструктурного типу безпосередньо не входив в завдання нашого дослідження і тому стосовно цього фольклорного етапу розвитку баянного мистецтва ми лише обмежились виключно описанням та констатували такі особливості, як: а) відсутність поділу (різниці) між побутовим” та естетичним”, естетичної дистанції між твором” та сприйняттям”; б) відсутність розподілу функцій” в процесі музикування (автора, виконавця, слухача); в) відсутність інфраструктури освіти та виховання виконавців (так зване стихійне музикування); г) обмеженість репертуару власне фольклорним матеріалом, відсутність зв’язку зі зразками високої культури”. Слід зазначити, що в інфраструктурі цього типу, як попередник баяна, функціонує такий досить примітивний інструмент як гармоніка. Самодіяльне мистецтво (організоване аматорство). Цей тип інфраструктури може бути умовно розділений на два підтипи: 1) раннє самодіяльне мистецтво, яке є, з нашої точки зору, чистим типом та 2) пізнє самодіяльне мистецтво, яке намагається дублювати мистецтво професійно-академічне і тому фактично втрачає свої типологічні ознаки. Функціонування раннього самодіяльного баянного мистецтва України, значною мірою обумовлене ідеологією та характеризується наступними ознаками: а) структурний поділ між слухачами та виконавцями, створення спеціалізованих виконавських колективів (агітбригади); б) структурна організація простору музичного виконання, відокремленого від побутових форм простору (клуб); в) розширення репертуару (до традиційних народних пісень додаються революційні пісні та агітаційна продукція радянського агітпропу), констатується його обмеження формами низового” мистецтва; г) зв’язок з ідеологічними цінностями та ідеалами (перш за все, підпорядкованість радянській ідеології та утопічним проектам тотальної естетизації” навколишнього середовища та створення всебічно розвиненої і гармонійної особистості; д) масована підтримка цієї інфраструктури з боку радянського істеблішменту. В дослідженні доведено, що за нових умов постала необхідність заміни традиційної гармоніки на „готовий” баян, який зіграв велику роль у всьому самодіяльному радянському проекті”. Професійно-академічне мистецтво. Ця інфраструктура характеризується: а) закріпленням розподілу функцій автора”, виконавця” та слухача”; б) завершенням формування простору комунікації між слухачем та виконавцем музичного твору, пріоритет естетичного” над ідеологічним в акті цієї комунікації, концерт” як завершена форма комунікації цього типу, створення атмосфери прилучення до найвищих цінностей, до високого та духовного”; в) формуванням педагогічної інфраструктури виховання професійних кадрів (композиторів та виконавців); г) розвитком інфраструктури масового виробництва нових, готово-виборних баянів, здатних до виконання нових функцій. Інтенсивна еволюція баяну” як найпопулярнішого інструменту самодіяльності та радянського агітпропу до інструмента професійно-академічного, здатного транслювати високі цінності культури” за такий короткий проміжок часу (друга половина ХХ століття), є свідченням його глибинного функціонально-технічного потенціалу завдяки якому стало можливе перетворення баянного мистецтва на соціокультурний феномен. Масове мистецтво радянської естради останньої третини ХХ сторіччя. Цей тип інфраструктури соціального функціонування баянного мистецтва практично зберігає типологічні риси попереднього типу і тому передбачає легке конвертування один в один. Основні відмінності між цими типами є: а) домінування розважального над власне естетичним” (звідси назва легка музика”); б) технічна еволюція традиційних інструментів (поява електрогітари” та електронного баяну); в) створення нових форм виконавства (вокально-інструментальні ансамблі, які включали до себе стандартний набір інструментів). Інфраструктура ринкового мистецтва” перехідного періоду. Дана інфраструктура характеризується: а) усуненням основної передумови класичної естетики про мистецтво як „священний об’єкт” та зведення художніх творів до рівня культурних товарів”; б) заміною опозиції високе мистецтво / народне (самодіяльне) мистецтво” опозицією елітарне мистецтво / попсове мистецтво”, які легко конвертуються один в одного в наслідок єдиної міри та системи оцінки ринкової вартості” твору; в) зміною типу естетичної комунікації, по-перше, у вигляді розповсюдження фонової музики” та, по-друге, при зовнішньому збереженні її попередньої форми (концерт) поява нового типу виконавства виконавця-зірки (замість виконавця-посередника між слухачем та світом прекрасного”; тому місце організації і проведення новітнього шоу не філармонія храм естетичного" - а стадіони, величезні палаци, здатні вмістити значну кількість глядачів; г) поява нового пропагандистського забезпечення” цієї інфраструктури у вигляді комплексної системи шоу-бізнесу. 3. Виявлені основні ознаки спаду популярності баянного в Україні. Цей тимчасовий занепад має декілька причин. По-перше, культурний образ баяна в даному контексті пов’язується або з мистецтвом суто народним”, або з мистецтвом власне академічним. По-друге, дуже скоротилося виробництво самих інструментів, яких вже не вистачає для підтримки колишньої інфраструктури виховання професійних кадрів. Додамо, що в наш час у баяна з’явився серйозний конкурент акордеон. 4. Наведені приклади дозволяють констатувати, що домінування зазначених процесів призведе до значних втрат національної культурної спадщини в галузі баянного мистецтва. Ці втрати, пов’язані із прагненням асимілювати досягнення зарубіжних музикантів в цій галузі, наблизитися до світових культурних стандартів”, які за умов сучасного шоу-бізнесу нівелюють національні культурні особливості. В зв’язку з упередженням розвитку цих негативнх тенденцій потрібно вивчати і пам’ятати про історичне буття баяна на теренах культури України. Адже еволюція національного баянного мистецтва відрізнялася від європейської стилістичними рисами, зумовленими культивуванням традиційних для української культури жанрів у попередні роки, специфічним колоритом інтонаційності, засобами музичного мислення. 5. Відсутність в українському суспільстві єдиної системи духовних цінностей зумовлена природою соціокультурної реконструкції української національної традиції та системи її цінностей, трансформацією змісту та форми української традиції і українських традиційних цінностей. Історично ця система складалася і розвивалася у двох напрямах: у традиційному національно-культурному, та в урбаністичному, індустріально-культурному як "універсальна", інтернаціональна, соціалістична за своєю формою. Внаслідок специфічних соціально-політичних умов система цінностей в українському суспільстві в основному розвивалась у другому напрямі, що поступово призвело до домінування цієї тенденції в суспільній свідомості переважної більшості українського народу і консервації традиційних національно-культурних цінностей, які хоча і продовжували зберігатися, але все більше набували форми історичної пам'яті про ідеалізоване "органічне" суспільство, що залишилося поза сучасністю. 6. Соціально-економічні трансформаційні процеси породжують нові умови розвитку культури, принципові зрушення в системі цінностей, норм і принципів культурного життя, урізноманітнення культурних потреб і засобів їх задоволення. Для того щоб мати можливість повноцінного розвитку і реалізації творчих здобутків баянне мистецтво повинно вийти за межі "цехової замкнутості" і пристосуватися до нових соціокультурних вимог, споживач має вільно отримувати повну інформацію щодо здобутків цієї галузі. Адже в Україні утворюється новий соціум, який є підґрунтям для нової соціокультурної реальності і породжує нові відносини між її суб'єктами і державними закладами культури, новий зміст, нові пріоритети.	uk_UA
dc.description.abstract	В дисертації розкривається сутність, природа, характерні особливості і соціальні функції баянного мистецтва, виявляється його місце в музичній культурі України. Аналізується наукова література з виокремленої проблеми, розглядаються основні теоретичні підходи до осмислення баянного мистецтва як складного багатогранного і багатофункціонального явища. З'ясовується роль і значення баянного мистецтва в соціокультурних процесах другої половини ХХ століття. Розроблена типологія інфраструктур соціокультурного функціонування українського баянного мистецтва, в рамках яких змінюється "культурний образ" інструмента, його технічні характеристики, музичний репертуар та принципи комунікативних ігор зі слухачем. Аналізується вплив ідеологічних, політичних та економічних чинників на розвиток баянного мистецтва в певних соціокультурних ситуаціях. Мета дослідження полягає у визначенні основних тенденцій розвитку баянного мистецтва як соціокультурного явища, виявленні його характерних рис і особливостей функціонування та трансформацій в контексті соціокультурних процесів другої половини ХХ століття.	uk_UA
dc.language.iso	uk_UA	uk_UA
dc.publisher	Київський національний університет культури і мистецтв	uk_UA
dc.subject	баянне мистецтво	uk_UA
dc.subject	музична культура	uk_UA
dc.subject	сучасна Україна	uk_UA
dc.subject	українське баянне мистецтво	uk_UA
dc.subject	музичний репертуар	uk_UA
dc.subject	світова музична культура	uk_UA
dc.subject	українське баянне мистецтво	uk_UA
dc.subject	мистецтво	uk_UA
dc.subject	культура	uk_UA
dc.subject	соціокультурні процеси	uk_UA
dc.subject	інфраструктура	uk_UA
dc.subject	соціальні функції	uk_UA
dc.title	Баянне мистецтво в музичній культурі України (друга половина ХХ століття)	uk_UA
dc.title.alternative	Bayan art within the music culture of Ukraine (second half of the 20th century)	uk_UA
dc.type	Other	uk_UA