Abstract:
The purpose of the article is to consider the alternations in Tchaikovsky’s Violin Concerto as a multifunctional system. The methodology includes score analysis as a way to determine the functions of different instruments in the Concerto and variants of their interaction; stylistic analysis is applied in order to highlight the specific features of the
presentation in the orchestra of Tchaikovsky; comparative method allows us to compare the features of the orchestra in different concertos of other composers. The scientific novelty lies in the interpretation of the alternations in the Violin Concerto as an interconnected system with multifaceted influence. This paper aims to examine timbral alternations in the Concerto. On the first layer, there are alternations as a means to expose musical material: the change of timbre becomes an impetus to deploy the theme. On the second layer, there are alternations as a means of expression: a lyrical
mood receives a touch of joy, a dramatic component strength, the foreground/background comparisons give a three-dimensional effect. On the third level, the alternations have form-defining function. They mark the end of a section when thematically different but emotionally identical material appears; recall the ‘remote alternations’ (tutti – tutti frame the development in the first movement). On the fourth layer, the alternations reflect Tchaikovsky’s style: his reliance on the strings’ timbers, particular attention to woodwind instruments and the horn, and a number of ‘in-the-orchestra’ soloists. Conclusions. The alternations enhance the concertizing effect, enforce the timbre and texture contrasts, add particular dynamization, and contribute to the active involvement of the orchestra in a development process by making the interaction between the soloist and the orchestra, and within the orchestra itself, much more
expressive. Such a diversity of alternations creates a multifunctional system that became a distinctive feature of the Concerto
Description:
Мета статті полягає у розгляді перегукувань у Скрипковому концерті П. І. Чайковського як багаторівневої системи. Методологія включає аналіз оркестровки як шлях до визначення функцій у Концерті окремих інструментів і варіанти їх взаємодії між собою; стилістичний аналіз з метою висвітлення специфічних рис
викладу в оркестрі П. І. Чайковського; компаративний метод дослідження, що дозволяє порівняти особливості викладу в оркестрі у різних композиторів. Наукова новизна полягає у трактуванні перегукувань у Скрипковому концерті як взаємопов’язаної системи з багатогранним впливом. Виявлено, що перегукування
різних інструментів у Концерті виявляються на кількох рівнях. На першому йдеться про перегукування як засіб експонування музичного матеріалу, адже зміна тембру стає поштовхом до розгортання теми: навіть за умови повторення музичного матеріалу інша оркестровка привносить у виклад новий відтінок. На другому рівні - перегукування як засіб музичної виразності: ліричний настрій може отримати більш радісні нотки, драматичний ефект - посилитись, зіставлення основного і фонового матеріалу утворити тривимірний ефект. На третьому рівні - формоутворювальна функція перегукувань. Вони позначають кінець розділу, пов’язані з появою тематично різного, але емоційно схожого матеріалу; важливу роль відіграють «віддалені чергування» (наприклад, два tutti, які обрамляють розробку у першій частині). На четвертому рівні - перегукування як стилетворчий чинник. Вони відбивають особливості оркестрового стилю П. І. Чайковського: опору на тембр
різних струнних інструментів, особливу увага до дерев’яних духових та валторни, зокрема їх залучення, як «внутрішніх оркестрових солістів» в оркестрі. У висновках зазначено, що перегукування посилюють концертне начало у творі, слугують виявленню контрасту тембрів та фактур, додають особливої динамічності викладу та сприяють активнішому залученню оркестру до процесу розвитку. Це робить взаємодію між солістом та оркестром, а також у середині оркестрі очевидно виразнішими. Указана різноманітність перегукувань утворює багатофункціональну систему, яка стає відмінною рисою Концерту.