Короткий опис(реферат):
Мета статті - розглянути дихотомію тіла актора як змістовий інструмент дослідження сучасного театрального мистецтва і виявити особливості феноменального та семіотичного тіла виконавця у виставах театру без актора. Методологія дослідження. Застосовано синергетичний метод, завдяки якому розглянуто сутність дихотомії феноменального та семіотичного тіла виконавця і механізму її трансформації в процесі переходу від традиційного театру до театру без актора; системний метод для аналізу феноменального та семіотичного тіла виконавця як прояву цілісності в єдності всіх зв’язків та взаємовідносин; метод порівняльного аналізу, що посприяв співставленню шляхів сприйняття та осмислення глядачем сенсово-змістового наповнення сценічної постановки в традиційному, ляльковому театрі і театрі без актора та ін. Наукова новизна. Розглянуто проблематику театру без актора в контексті теорії дихотомії тіла Б. С. Тернера та моделі чергування феноменального і семіотичного тіла виконавця в постдраматичному театрі Е. Фішер-Ліхте; теоретично обґрунтовано відсутність акторів як традиційних складових елементів сценічної постановки п’єси; виявлено, що не зважаючи на відсутність виконавців, театр без актора є унікальним явищем сучасного театрального мистецтва, що реалізується завдяки дихотомії феноменально-семіотичної природи тілесності актора. Висновки. Дослідження виявило, що дихотомія феноменального та семіотичного тіла актора - змістовий інструмент дослідження інтерпретації різних видів сучасного театру. На основі аналізу постановок театру без актора («Фен-шуй в театрі без актора» Б. Булатович, А. Мустар та Я. Шименц, Словенія, Любляна, Культурний центр «Španski borci», 2011 р. та ін.) з’ясовано, що у випадку відсутності феноменального тіла
актора у сценічній дії, сценографія та реквізит стають матеріальним провідником семіотичного тіла. Руйнуючи традиції і відсторонюючись від установки «актор - глядач», позбавляючи глядача актора-людини, театральні діячі прагнуть до споглядання, відкривають нові обрії театру, що може викликати незвичні відчуття і почуття.
Суть розробки, основні результати:
The purpose of the article is to consider the dichotomy of the actor's body as a meaningful tool for researching modern theatrical art and to reveal the features of the phenomenal and semiotic body of the performer in theater performances without an actor. Research methodology. A synergetic method is applied, due to which the essence of the dichotomy of the phenomenal and semiotic body of the performer and the mechanism of its transformation in the process of transition from traditional theater to the theater without an actor is considered; a systemic method for analyzing the phenomenal and semiotic body of the performer as a manifestation of integrity in the unity of all connections and relationships; the method of comparative analysis, which contributed to the comparison of the ways of perception and understanding by the spectator of the semantic content of the stage performance in the traditional, puppet theater and theater without an actor, etc. Scientific novelty. The problems of theater without an actor are considered in the context of the theory of body dichotomy by B.S. Turner and the model of the alternation of the phenomenal and semiotic body of the performer in the post-dramatic theater E. Fischer-Lichte; the absence of actors as
traditional components of the stage production of the play is theoretically substantiated; it was found that, despite the absence of performers, a theater without an actor is a unique phenomenon of modern theatrical art, realized due to the dichotomy of the phenomenal-semiotic nature of the actor's corporeality. Conclusions. The study revealed that the
dichotomy of the phenomenal and semiotic body of an actor is a meaningful tool for studying the interpretation of various types of modern theater. Based on the analysis of theater performances without an actor ("Feng Shui in a theater without an actor" B. Bulatovic, A. Mustar and J. Šimenc, Slovenia, Ljubljana, Cultural Center "Španski borci", 2011, etc.) it was found that in the absence of the phenomenal body of the actor in the stage action, scenography and props become the material vehicle of the semiotic body. Destroying traditions and moving away from the "actor - spectator" attitude, depriving the viewer of an actor of a person, theatrical figures strive for contemplation, open new horizons for the theater, which can cause unusual sensations and feelings.