Новітні лінгвістичні аспекти української документознавчої термінології і структури заголовка законодавчих документів (на матеріалі законів, постанов і розпоряджень Верховної Ради України)

Abstract

Мета дослідження. У статті розглянуто дефініцію та функціонування терміну «документоніми», денотативно-номінативну класифікацію назв документів, охарактеризовано побудову заголовка законодавчих документів України. Методологію дослідження склала сукупність за- гальнонаукових, спеціальнонаукових та специфічних методів студіювання проблематики, застосування яких дає змогу досягти поставленої мети. Наукова розвідка ґрунтувалася на принципах об’єктивності та цілісності. Використання комплексу наукових методів і принципу історизму дозволило дослідити аспекти появи й розвитку ономастичної термінології, дотичної до докумен- тознавства, зробити детальний аналіз мовної складової заголовка. Наукова новизна. З’ясовано морфологічні складники заголовка і семантико-синтаксичні відношення, що встановлюють прийменники між словоформами у структурі досліджуваного реквізиту. Порушено проблему культури мовлення у значних за обсягом заголовках. Упровадження нових термінів розширить сферу їх наукового функціонування у галузі документознавства й архівної справи. Висновки. Заголовок документів вищого законодавчого органу України – багатокомпонентна конструкція, що має обов’язковим елементом прийменник про, ключовий іменник та залежні від нього слова. Інші прийменники встановлюють між повнозначними словами просторові, часові, умови, мети, причини семантико-синтаксичні відношення. Реквізит може вміщувати назви інших законодавчих норма- тивно-правових актів, бути ускладненою чи складною синтаксичною конструкцією, виконуючи при цьому основну, номінативну, функцію. Укладаючи заголовки, слід враховувати вимоги милозвучності та економії мовних засобів.