Пісенна творчість Івана Карабиця

Abstract

Іван Карабиць є одним із класиків української музики другої половини ХХ століття. Масштабні полотна митця, зокрема «Сад божественних пісень», «Заклинання вогню», «Київські фрески», «Молитва Катерини», увійшли в скарбницю сучасної української музики. Не меншою популярністю серед слухачів користуються інструментальні та камерно-вокальні твори композитора. Водночас далеко не усі жанри музики І. Карабиця досліджені однаково повно і глибоко. Значну увагу науковці приділяють монументальним інструментальним та вокально-інструментальним композиціям І. Карабиця (роботи В. Драганчук, Л. Мельник, І. П’ятницької-Позднякової, І. Пясковського, Л. Рязанцевої, А. Терещенко, С. Турнєєва, Б. Янюк). Особливості стилю композитора були предметом вивчення О. Берегової, В. Задерацького, Л. Кияновської, О. Копелюка, О. Маркової. Значно менше досліджена камерно-вокальна музика митця. Враховуючи той факт, що вокальні мініатюри І. Карабиця є не менш репрезентативними як для самого композитора, так і української музики другої половини ХХ століття, є особлива потреба більш глибоко зануритися у вокальні твори І. Карабиця, які повною мірою репрезентують багатогранну творчість митця. Якщо академічна камерно-вокальна музика композитора вже потрапляла в поле зору музикознавців (монографія Г. Єрмакової, дисертаційні роботи О. Галузевської, О. Гуркової), то естрадні пісні І. Карабиця й досі залишаються поза увагою науковців. Винятком є лише монографічне дослідження Л. Кияновської, в якому авторка подає свої міркування щодо причин звернення митця до жанру естрадної пісні. Недостатня увага музикознавців до естрадної пісенної творчості композитора зумовила вибір теми дисертаційного дослідження. Науковим завданням дисертації є характеристика пісенного доробку І. Карабиця в контексті розвитку української вокальної естради. В історіографічній частині роботи, присвяченій аналізу наукових праць з питань вивчення камерно-вокальної музики І. Карабиця, зазначено, що першою вагомою роботою, в якій здійснено характеристику камерновокальних творів композитора, у тому числі й пісенних, стала дисертація О. Галузевської «Діалог слова і музики у співтворчості Івана Карабиця та Бориса Олійника» (2006), де нею було розглянуто камерно-вокальні цикли «На березі вічності» і «Мати» та низку позациклових пісень. І хоча у роботі О. Галузевської відсутній аналіз естрадних пісень композитора, дослідниця зазначає, що у камерно-вокальних творах І. Карабиць нерідко використовує стилі джазової та естрадної музики, а в цілому творчість українських композиторів другої половини ХХ століття відзначається активною взаємодією академічних і популярних музичних жанрів. У дисертації О. Гуркової «Творчість І. Карабиця в контексті жанрово-стильових тенденцій в українській музиці останньої третини ХХ століття» (2016) детально аналізуються цикли І. Карабиця «Три пісні на народні тексти», «Мати», «Повісті» та «П’ять пісень на вірші Р. Тагора». Серед численних стильових орієнтирів камерно-вокальних циклів композитора дослідниця виділяє і джазову музику. Л. Кияновська у монографії «Сад пісень Івана Карабиця» (2017) вказує на причини звернення композитора до естрадно-пісенного жанру. Серед них головними, на її думку, є вираження любові І. Карабиця до України через звертання до найбільш знакового для української культури жанру пісні; тяжіння композитора до рівноваги та «золотої середини», де виявом різних полюсів його амбівертної натури став однаковий інтерес до монументальних інструментальних і вокально-симфонічних творів та естрадних пісень; естрадні пісні були своєрідною реакцією митця на запити сьогодення. Таким чином констатуємо, що в українському науковому дискурсі камерно-вокальна та академічна пісенна творчість І. Карабиця вже має власну дослідницьку традицію, естрадні ж пісні митця лише сьогодні починають осмислюватися науковцями. Продуктивним для характеристики пісенного жанру у творчості І. Карабиця став аналіз естрадних пісень композитора як з позицій академізації музичної естради, так і з позицій характеристики творчої індивідуальності митця, який мав амбівертну натуру (за Л. Кияновською). Як одна з особистісних детермінант творчої індивідуальності І. Карабиця, амбіверність характеризує і його естрадно-пісенну творчість. Ми визначаємо амбівертність як особливу якість естрадних пісень композитора, що передбачає їх одночасну спрямованість і на широку аудиторію («масова музика»), і на професіоналівзнавців («елітарна музика»). Амбівертність, закладена у пісенних творах на інтонаційно-стильовому та музично-драматургічному рівнях, унаочнюється в музично-виконавській практиці - пісні І. Карабиця однаково органічно звучать на академічній сцені і на естраді. Категорія амбівертності як базова для естрадно-пісенного доробку І. Карабиця передбачає екскурс в історію української естрадної пісні та музичного естрадознавства. Базовими для характеристики пісенного доробку І. Карабиця стали напрацювання представників української естрадології, в центрі уваги яких знаходиться пісенний жанр (праці О. Бойка, І. Вавшко, М. Дружинець, О. Колубаєва, О. Мозгової, М. Мозгового, В. Овсяннікова, Т. Рябухи, О. Сапожнік, В. Тормахової, О. Шевченко, І. Шнур). Зазначено, що пісенна творчість І. Карабиця в розвідках українських естрадознавців практично не висвітлена попри значимість естрадно-пісенного доробку композитора для розвитку української популярної музики. В роботах науковців, що вивчають естрадну пісню, для цього дослідження значимими є розробки базових понять, серед яких для вивчення пісенної творчості І. Карабиця особливого значення набувають шлягер та академізація естрадної музики. Шлягер як явище популярної музики активно вивчався радянськими та російськими дослідниками (К. Акопян, Н. Корихалова, В. Сиров, Т. Чередниченко та ін.), в українській науці проблематика шлягеру висвітлювалася у дисертаціях М. Мозгового та І. Шнур. М. Мозговий визначає шлягер як твір, що характеризується стандартністю тематики та образнолексичною стереотипністю, простотою тексту й лапідарністю сюжету з одночасною виразністю ритміки та оригінальністю основного образу. Аналізуючи українську пісенну естраду 1970-1980-х років, дослідник говорить про шлягеризацію української естради в цей період, проте при аналізі пісень він акцентує увагу не на стереотипності українських шлягерів, а на їх оригінальності, особливо наголошуючи на зв’язку пісень з фольклорною традицією та популярними стилями західної музики. І. Шнур створює концепцію шлягеру на матеріалах естрадних пісень пострадянського періоду та підкреслює парадоксальне поєднання в ньому стандартизованого й унікального музичного компонентів; базовими елементами комерційного шлягеру є хук, мем і вірус. І якщо визначені дослідницею параметри шлягеру характерні для музики кінця ХХ - початку ХХІ століття і є поза хронологічними межами естрадної пісенної творчості І. Карабиця, то цілком продуктивним є її розуміння шлягеру як пісенного твору, в якому органічно поєднується типове й унікальне. Тому вважаємо доцільним здійснювати характеристику пісень композитора крізь призму категорії шлягеру. Шлягер стає одним з базових понять при дослідженні естрадної пісенної творчості І. Карабиця ще й тому, що поєднання стандартизованого та унікального у пісні-шлягері також є формою вияву амбівертності. Відмітимо, що не усі твори композитора можна визначити як шлягери, однак найбільш знані пісні митця, такі як «Батьківський поріг», «Дніпра жива вода» («Днепровская вода»), «Мадонна Україна», «Мій Києве», «Моя земля - моя любов», «Пісня на добро» та ін. були у свій час надзвичайно популярними, що засвідчили їх численні друки у пісенниках та музичних додатках газет і журналів 1970-1980-х років. Також ці твори й досі є в репертуарі українських естрадних виконавців. Взаємовпливи академічної та естрадної музики у ХХ столітті актуалізували дослідження, в центрі уваги яких є вивчення механізмів їх взаємодії. Одним з базових понять у цих роботах стає академізація естрадної музики. В сучасній українській науці ці питання ставали предметом дослідження І. Бобула, Лі Шуай, В. Левко та О. Яковлева, однак на сьогоднішній день немає однозначності трактування цього поняття. В контексті нашого дослідження продуктивним є введення поняття «академізована естрада», яке відповідає соціокультурним умовам, в яких створювалися естрадні пісні І. Карабиця. В 1970-1980-х роках в умовах закритого тоталітарного суспільства академічна й естрадна музика не мали змоги вільно розвиватися, оскільки були заборонені як академічний авангард, так і актуальні стилі світової популярної музики. Творчі пошуки низки радянських митців, які, відповідно духу часу, орієнтувалися на постмодерний синтез, йшли у площині поєднання традицій академічної вокальної школи та естрадної пісенної творчості, часто з опорою на національний фольклор. Радянська влада заохочувала академічних композиторів до написання естрадної музики: естрадні пісенні твори лише за умов наявності композиторського диплому в їх авторів отримували дозвіл на публічне виконання. Саме тому естрадну музику в СРСР з 1950-х до 1980-х років писали композитори з консерваторською освітою, збагачуючи її здобутками академічної творчості, а академізована естрада багато в чому була споріднена з академічною музикою неавангардного спрямування. Пісенна творчість І.Карабиця, яка охоплює 1970-1980-ті роки, цілком відповідає засадам академізованої естради, культивованої в СРСР. Враховуючи те, що композитор не належав до класичних авангардистів, для нього академізована естрадна музика стала однією з форм постмодерного мистецького синтезу. В естрадно-пісенній творчості І. Карабиця виявлено такі риси, що споріднюють її з академічним мистецтвом: 1) орієнтація в естрадних піснях на академічний тип вокалу; 2) тяжіння в пісенних творах до наскрізної драматургії при збереженні базисної куплетної (з приспівом) форми; 3) деталізований фортепіанний супровід з елементами поліфонічної фактури, що наближає естрадні пісні до класичних солоспівів, або вишукана інструментовка в їх оркестрових версіях. В естрадних пісенних творах І. Карабиця риси академізму є яскраво вираженими, а естрадна складова реалізується передусім через звернення до інтонаційного фонду тогочасної популярної музики. Аналіз естрадного пісенного доробку І. Карабиця показав, що взаємодія естрадної та академічної складових відбувається як на інтонаційностильовому, так і музично-драматургічному рівнях. Амбівертність в пісенних творах, визначена композитором як естрадних, представлена різною мірою. «Чиста» амбівертність передбачає пропорційне співвідношення у пісні академічних та естрадних рис. До таких творів ми відносимо пісні «Де вітер землю голубить», «Днепровская вода», «За рікою тільки вишні», «Мати наша - сивая горлиця», «Моя земля - моя любов», «Я серцем з Києвом». Амбівертність як особлива якість пісенних творів відкриває можливість їх успішного виконання як на академічній, так і естрадній сцені. Якщо амбівертні риси пісенного твору представлені не повною мірою, то в культурномистецькому просторі він функціонує як академічний («Яблука доспіли») або естрадний («Пісня на добро»). Сьогодні естрадні пісні І. Карабиця, що були у свій час надзвичайно популярними, нечасто звучать на концертах. Серед найбільш знакових мистецьких акцій, де слухачі могли ознайомитися з пісенним доробком композитора, став концерт «Мадонна Україна», присвячений 70-річному ювілею композитора, що відбувся 5 вересня 2015 року в Національному палаці мистецтв «Україна». У супроводі Державного естрадно-симфонічного оркестру України під орудою К. Карабиця прозвучали найбільш популярні естрадні пісні І. Карабиця у виконанні класиків української естради Іво Бобула, Оксани Білозір та представників різних поколінь естрадних виконавців - Олександра Пономарьова, Віктора Павліка, Сергія Бабкіна, Джамали, Марії Бурмаки, Міли Нітіч, Злати Огнєвич та багатьох інших. Виконавська інтерпретація пісень І. Карабиця на концерті «Мадонна Україна» в цілому відповідала традиціям академізованої естради 1950-1980-х років, винятком стало виконання творів «Мати наша - сивая горлиця» та «Коли полинуть бригантини» співачкою Джамалою, яка завдяки додаванню в авторський текст І. Карабиця джазового компоненту створила їх оригінальні виконавські версії. На концерті на честь 75-річчя І. Карабиця, що відбувся в Національній спілці композиторів Україні 4 березня 2020 року, прозвучала низка естрадних пісень композитора в академічній версії, де виконавці притримувалися авторського тексту, представленого в друкованих виданнях пісенних творів І. Карабиця. Академічне виконання естрадних пісень композитора суттєво змінило їх звучання та наблизило до класичних солоспівів, увиразнивши академічне підґрунтя естрадної музики І. Карабиця. Аналіз академічних та естрадних інтерпретацій естрадних пісень І. Карабиця різних років показав, що у виконавській практиці можливі видозміни авторського тексту. Трансформації можуть зазнати мелодична, ритмічна, темпова, драматургічна складові пісенного твору, а також його вокальний та загальний саунд. Зміни в музичному тексті пісні пов’язані зі специфікою естрадного виконавства, де на першому плані знаходиться не композитор, а артист-інтерпретатор. Серед перспектив дослідження - розробка теоретичних засад взаємодії академічної та естрадної музики, виявлення амбівертних рис української академізованої естради 1950-1980-х років, характеристика творчості українських академічних композиторів, що працювали в жанрі естрадної пісні, визначення стильових детермінант музики І. Карабиця, базуючись на його академічному та естрадному музичному доробку.