Специфіка італійської школи у контексті сучасних тенденцій конкурсного бального танцю

Abstract

Метою статті є визначення специфіки італійської школи бального танцю в історичній ретроспективі та на сучасному етапі. Методологія дослідження аргументована на рівні сукупності загальнонаукових (проблемно-хронологічного, конкретно-історичного, описового, логіко-аналітичного) та мистецтвознавчих (аксіологічного, жанрово-типологічного, методу біографічної реконструкції, стильового підходу) методів наукового пізнання. Наукова новизна. Здійснена спроба наукового дослідження актуальних питань проблематики спортивного бального танцю в інтеграційних умовах соціомистецького простору ХХІ ст.; уточнено та доповнено поняття «стиль» та «школа» у контексті специфіки конкурсних бальних танців; визначено та проаналізовано специфічні техніко-естетичні характеристики італійської школи танцювання; окреслено перспективи розвитку спортивного бального танцю ХХІ ст. Висновки. Внаслідок мистецтвознавчого аналізу специфіки стилеутворення спортивних бальних танців та філософського осмислення поняття «школа», визначено зв’язок різнорівневої внутрішньої структури італійської школи танцювання (художній стиль; регіональна школа; індивідуальність кожного конкретного тренера та стиль техніки виконання спортивного бального танцю, що переходить у власну манеру танцюристів). Доведено, що процес формування індивідуальності виконавця відбувається у тісному взаємозв’язку зі специфікою доби, національним характером та творчими особливостями особистості, в органічному поєднанні традицій регіонального, етнічного характеру та новаторства, що позиціонуємо виключно особистісним та наднаціональним явищем. Доведено, що інноваційну діяльність італійських танцюристів та тренерів ХХІ ст. доцільно розглядати з мистецтвознавчих позицій як стильову течію, а все ж італійська школа, порівняно з англійською, ще не досягла форми узгодженої системи, що ґрунтується на чітко визначеній художній ідеї.