Тенденції розвитку драматургії сценічної бальної хореографії у контексті світових процесів

Abstract

Мета статті – визначити тенденції та перспективи розвитку драматургії сценічної бальної хореографії у контексті сучасних світових соціомистецьких процесів. Методологія дослідження. Визначення особливостей розвитку драматургії сценічної бальної хореографії на сучасному етапі здійснено на основі синтезу різних методологічних підходів: культурологічного, який посприяв осмисленню процесу формування та розвитку сценічної бальної хореографії в історичній ретроспективі, виявленню взаємозв’язків та взаємовпливів світових соціомистецьких і соціокультурних змін у процесі еволюціонування теоретичних засад та практичних набутків драматичного напряму сценічної бальної хореографії; мистецтвознавчого, за допомогою якого було визначено лексичну, стильову та жанрову специфіку розвитку сценічного бального танцю, відповідно до тенденції розвитку драматургії сценічної бальної хореографії у контексті світових процесів та національних особливостей. Наукова новизна. Виявлено основні закономірності та тенденції розвитку драматургії сценічної бальної хореографії початку ХХІ ст.; визначено специфіку постановок сценічної бальної хореографії на сучасному етапі та пріоритетні напрямки діяльності хореографа-постановника; прогнозовано можливі перспективи розвитку драматургії сценічної бальної хореографії у контексті сучасних світових соціомистецьких процесів. Висновки. Перспективними тенденціями розвитку драматургії сценічної бальної хореографії ХХІ ст. є посилення ролі танцювальних драматургів у процесі створення матеріалу для танцю та руху (розвиток творчих стратегій, осмислення взаємозв’язку між підходами до композиційних можливостей, обґрунтування у процесі репетицій, урахування індивідуальних якостей танцюристів та здатність відчувати засоби сприйняття); залучення до динамічного постановочного процесу митців різних дисциплін та співпраця з танцювальними драматургами, задля отримання унікальної суміші художніх бачень у сценічній бальній хореографії; тенденція до використання танцювальної драматургії у галузі хореографічної освіти та професійній діяльності танцюристів, як засіб розширення хореографічної перспективи. Пріоритетним у діяльності хореографа-постановника на сучасному етапі визначено поєднання естетичного досвіду з критичним аналізом, цілеспрямоване та активне спостереження за навколишнім середовищем, задля того, аби переступити межі уявлення відомих образів та формувати нові погляди і перспективи.