Виконавська інтермедіальність: дискурс художньо-технологічної креативності в музичному мистецтві ХХІ століття.

Abstract

Мета статті – дослідження проявів явища виконавської інтермедіальності у процесах структурно концептуального моделювання гібридних макрокомпозицій, що здійснюється на матеріалах ансамблевої твор чості України ХХІ століття. На сучасному етапі функціонування медіакультури як специфічного середовища, де відбуваються генерування, трансляція, інтерпретація та постійний обмін семіотичною інформацією, демон струє продукування розгалужених інтермедіальних зв’язків. Експерименти з поєднання художньо-знакових кодів різних видів мистецтв, а також художніх і нехудожніх знакових систем та перманентний вплив технологій на музичне мистецтво стимулює появу мультисеміотичних композицій, що вимагає від музикантів-інструмен талістів створення особливого комунікативно-ігрового простору та, нерідко, потребує додаткових художньо організаційних зусиль із його естетизації. У процесі дослідження окреслено трансформації соціокультурних, художньо-естетичних, семіотико-комунікативних вимірів функціонування музично-виконавського мистецтва України. З’ясовано, що реалізація багатокомпонентних і поліфункціональних із композиційно-семіотичного та техніко-виконавського поглядів макропросторових проєктів виводить їх авторів-виконавців на більш високий рівень розкриття як полімодальних артистичних, так і режисерсько-організаційних проявів виконавської ін термедіальності. Постійна динамізація процесів знаково-символічної, інтермедіальної взаємодії мистецтва і цифрових технологій, гібридне поєднання музичних та екстрамузичних семіотико-комунікативних модусів ви конавського мовлення окреслюють новий ступінь художньо-технологічного універсалізму в музично-виконавсько му мистецтві постмодерної доби, що закладає основи його новітньої естетико-герменевтичної концепції