Музична культура Китаю середини ХХ ст. у контексті соціокультурних та ідеологічних трансформацій

Abstract

Мета статті – дослідити основні аспекти розвитку музичної культури Китаю середини ХХ ст. в контексті політичних реформ. Методологія дослідження базується на використанні культурологічного підходу, котрий обумовив узагальнену соціокультурну спрямованість роботи, а також принципу історизму як основного при розгляді музичної культури Китаю у взаємозв’язку з політичними процесами, які відбувались у вказаний період. Основними методами дослідження стали: історико-культурологічний – для вивчення процесу формування культурної політики Комуністичної партії Китаю (КПК); компаративний – у визначенні політичного впливу в різні періоди розвитку музичної культури; контент-аналізу для розкриття ідеологічної сутності документів КПК. Наукова новизна статті полягає у проведенні аналізу політичних документів, що визначають напрямки та механізми реалізації культурної політики КПК і її впливу на процес розвитку музичної культури Китаю середини ХХ століття. Висновки. Процес формування культурної політики КПК і основних напрямків розвитку музичного мистецтва в середині ХХ століття визначається закликом до створення «масової нової культури» у поєднанні з опорою на тисячолітні національні традиції. «Реформаторський» рух групи Цзян Цин, спрямований на трансформацію традиційної пекінської опери і створення зразкових революційних творів, значно обмежив творчу свободу митців і став основною причиною «штучного застою» в музичній культурі 60- 70 рр. ХХ ст. Припинення культурно-ідеологічного експерименту і подолання його негативних наслідків, разом із проведенням ефективних економічних реформ, відкрили шлях для формування нового прогресивного напрямку розвитку музичного мистецтва країни.