Abstract:
Мета статті – дослідити основні аспекти розвитку музичної культури Китаю середини ХХ ст. в контексті
політичних реформ. Методологія дослідження базується на використанні культурологічного підходу, котрий
обумовив узагальнену соціокультурну спрямованість роботи, а також принципу історизму як основного при
розгляді музичної культури Китаю у взаємозв’язку з політичними процесами, які відбувались у вказаний
період. Основними методами дослідження стали: історико-культурологічний – для вивчення процесу
формування культурної політики Комуністичної партії Китаю (КПК); компаративний – у визначенні
політичного впливу в різні періоди розвитку музичної культури; контент-аналізу для розкриття ідеологічної
сутності документів КПК. Наукова новизна статті полягає у проведенні аналізу політичних документів, що
визначають напрямки та механізми реалізації культурної політики КПК і її впливу на процес розвитку музичної
культури Китаю середини ХХ століття. Висновки. Процес формування культурної політики КПК і основних
напрямків розвитку музичного мистецтва в середині ХХ століття визначається закликом до створення «масової
нової культури» у поєднанні з опорою на тисячолітні національні традиції. «Реформаторський» рух групи Цзян
Цин, спрямований на трансформацію традиційної пекінської опери і створення зразкових революційних творів,
значно обмежив творчу свободу митців і став основною причиною «штучного застою» в музичній культурі 60-
70 рр. ХХ ст. Припинення культурно-ідеологічного експерименту і подолання його негативних наслідків, разом
із проведенням ефективних економічних реформ, відкрили шлях для формування нового прогресивного
напрямку розвитку музичного мистецтва країни.
Description:
The purpose of the article is to explore the main aspects of musical culture development in China in the mid twentieth century in the context of political reforms. The methodology is based on the usage of culturological
approach, which determines the generalized socio-cultural orientation of the work, as well as the principle of
historicism as the main when considering Chinese musical culture in relation to political processes that took place
during this period. The main research methods were: historical and cultural – to study the process of forming the
cultural policy of the CCP; comparative – in determining the political influence in different periods of musical culture;
content analysis – to reveal the ideological essence of CCP documents. The scientific novelty of the article is the
analysis of political documents that determine the direction and mechanisms of implementation of the CCP's cultural
policy and their impact on the development of Chinese musical culture in the mid-twentieth century. Conclusions. The
process of the formation of the CCP's cultural policy and the main directions of musical art development in the middle
of the twentieth century is determined by the call for the creation of a «mass new culture» combined with reliance on
millennial national traditions. The “reformist” movement of the Jiang Qing Group, aimed to transform traditional
Beijing opera and create model revolutionary works, significantly limited the creative freedom of artists and was the
main cause of «artificial stagnation» in the musical culture of the 60-the 70s of the twentieth century.