Відмінності побудови сценічної дії режисером драматичного та музичного театрів

Abstract

Мета дослідження – вивчення перспектив реалізації виражальних прийомів, що дозволяють вирішувати будь-які драматургічні завдання і розкривати життя «людського духу» в усіх його найтонших проявах, накопичених за століття існування у творах музичної драматургії. Дослідження пов’язане з аналізом адекватності сучасного розуміння проблеми та перспектив музики остаточно зайняти провідне становище в тій синтетичній формі театру, яку ми називаємо сучасним музичним театром. Методологію дослідження визначає спостережний, аналітичний та історико-логічний аналіз перспектив реалізації розуміння необхідності режисерських пошуків нових прийомів виразності для здійснення драматургічних завдань музичного театру, з огляду на те, що в кожну епоху і в кожній країні це завдання вирішувалося по-своєму. Наукова новизна полягає в розширенні уявлень про те, яким чином з узагальнюючих властивостей музики можна вивести конкретні сценічні завдання і як зробити, щоб ці завдання не суперечили її емоційному й образному строю. Як зробити, щоб сама здатність музики до узагальнення допомагала поглибленню і укрупненню тієї емоції, яка народиться на сцені в результаті правильно поставленого перед актором завдання. Висновки. Метод, яким вирішується спектакль у драматичному театрі, не може бути цілком перенесений в музичний театр. Провідне становище музики в музичному театрі вимагає іншого підходу, іншого творчого методу. Музика, яка є мистецтвом узагальнення переживань, разом з тим, не дає змогу «робити подію» там, де її, так би мовити, зовсім не чутно. І в цьому сенсі диктує режисеру музичного театру більш конкретні умови: через події, почуті в музиці, побачити ряд, в який їх вибудував композитор, і зрозуміти саме той конфлікт, який збуджував фантазію автора.