Скульптура як форма  агональної традиції античної культури

Чумаченко, Олена Петрівна

DSpace Home
→
Статті
→
Статті
→
View Item

Скульптура як форма агональної традиції античної культури

Чумаченко, Олена Петрівна

URI: http://elib.nakkkim.edu.ua/handle/123456789/4208

Date: 2021

Abstract:

Мета роботи – дослідити скульптуру як форму агональної традиції античної культури. Методологія дослідження полягає у застосуванні аналітичного методу – для визначення теоретико-методологічних засад дослідження скульптури як форми агональної традиції античної культури на основі вивчення джерельної бази античних класиків; метод компаративістики – для аналізу підходів до розуміння скульптури як форми агональної традиції в контексті «Entertainment» (дискурс Античності); герменевтичний метод – для інтерпретації змістовного навантаження поняття «Entertainment» в контексті античної культури; для підведення проміжних та загальних підсумків дослідження використано метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше проаналізовано і досліджено скульптуру як форму агональної традиції античної культури в контексті феномену «Entertainment». Висновки. В античній культурі агональність була в самій основі її сутності, і це проявлялось в усіх сферах соціокультурного буття, в мистецтві, політиці, спорті. Дух змагання був присутнім в усіх аспектах феномену «Entertainment», видовищах присвячених лютневим Луперкаліям, грудневим Сатурналіям, великим та малим Діонісіям, Великим Панафінеям, Піфійським, Німійським, Істмійським, Олімпійським іграм, де шанували богів і переможців шляхом уособлення їх в скульптурі (статуї Зевса, Афіни, Діоніса; переможців олімпійських ігор: Епіхаріна гоплітодрома, Ксеномброта, Ксенодика, Кініска, та ін.). В античності на першому плані опиняється не антропоцентричне сприйняття людини як особистості, а виключно живе тіло, тілесність виступає головною категорією, яка покладена в основу усіх форм античної культури. Але скульптура як форма агональної традиції в античній культурі – це і можливість проявити власну індивідуальність у рамках канону, загальноприйнятих традицій (Мірон, Поліклет). Антична пластика стала великою силою, виступаючи уособленням тілесного розуміння життя, раба розуміли виключно як річ, тіло. Але існує ще міфологізований аспект божественного дару митця, скульптура як засіб передачі божественного дару богами митцю, який її створює, з таким аспектом ірраціональності антична пластика виглядає у іншому ракурсі, у ракурсі звеличення богів і героїв, переможців Олімпіади, яких починають бачити у контексті антропоцентризму. Герой – це особистість, він стає хоч на мить схожим на бога, і це уособлюється в скульптурі.

Description:

The purpose of the article consists of exploring sculpture as a form of the agonal tradition of ancient culture. The research methodology consists in the application of analytical method - to determine the theoretical and methodological foundations of the study of the phenomenon of sculpture as a form of the agonal tradition of ancient culture, using works of ancient classics; the method of comparative studies is used to analyze approaches to understanding sculpture as a form of agonal tradition in the context of «Entertainment» (the discourse of antiquity); the hermeneutic method is used to interpret the concept of «Entertainment» in the context of ancient culture; the method of theoretical generalization is used to summarize the intermediate and general results of the study. The scientific novelty of the work is that for the first time the essence of the sculpture as a form of the agonal tradition of ancient culture in the context of the phenomenon of «Entertainment». Conclusions. In ancient culture, agonism was its fundamental essence, and this manifested itself in all spheres of socio-cultural life, in art, politics, and sports. The spirit of competition was present in all aspects of the phenomenon of «Entertainment», shows dedicated to the February Lupercalia, December Saturnalia, Big and Small Dionysias, Big Panathenes, Pythian, Nimean, Isthmian, Olympic Games, where gods and winners were revered by the personification of their statue (Dionysus; Olympic winners: Epikharin hoplitodrome, Xenombrot, Xenodik, Kinisk). In antiquity, the anthropocentric perception of a person as an individual is not important, but an exclusively living body, corporeality is the main category underlying all forms of ancient culture. But sculpture, as a form of agonal tradition in ancient culture, is a great opportunity to show your own individuality within the framework of the canon, generally accepted traditions (Myron, Polycletus). Ancient plasticity became a great force, for it was the personification of the bodily understanding of life, the slave was understood exclusively as a thing, a body. But there is also a mythologized aspect of the artist's divine gift, sculpture as a means of transferring the divine gift of the gods to the artist who creates it, with this aspect of irrationality, antique plastic looks from a different perspective, from the perspective of the exaltation of the gods and heroes, the winners of the Olympics, who are beginning to be seen in the context of anthropocentrism. A hero is a person, he becomes, at least for a moment, like a god, and this is personified in the sculpture.

Show full item record