Abstract:
Мета роботи – виявити аспекти, актуальні для сучасної режисерської практики, що були розроблені та
вдосконалені у творчій діяльності В. Скляренком. Методологія дослідження полягає у застосуванні таких
підходів: культурологічного, історико-порівняльного, біографічного, міждисциплінарного, історичного та
теоретичного узагальнення. Наукова новизна. У статті вперше досліджується творчість видатного українського
режисера В. Скляренка в перспективі розвитку українського театру XX ст. та контексті культурологічних
вимірів. Висновки. Режисерська практика В. Скляренка імпліцитно корегувалася контекстуальним виміром, а
жанрові домінанти майстра віддзеркалили культурно-художні пріоритети своєї доби. Формування творчого
методу режисера на оперній сцені збігається із знаковим піднесенням мистецького життя у 60-ті рр., коли
радикальні постановочні новації сприймалися як визначальні критерії, а провідна концепція кожного твору
дихала відчуттям свободи, підкреслювала національну самоідентифікацію. Багаторічна театральна практика
Скляренка – ґрунтовне осмислення і послідовна екстраполяція у кожну з власних режисерських концепцій
високої професійної культури й естетики театру Леся Курбаса, скерованої митецькою відкритістю до
експериментальних новацій. Знахідки В. Скляренка зберігають актуальність у театральній практиці сьогодення,
отримуючи нове життя в сучасних оперних постановках. Вивчення досвіду режисера є необхідним передусім
тому, що перед українським оперним театром постає наріжна проблема відродження на театральному кону
національного репертуару.
Description:
The article aims to identify aspects relevant to modern directing practice, which were developed and improved
during the professional activity of V. Sklyarenko. The research methodology consists of the application of the following
approaches: culturological, historical-comparative, biographical, interdisciplinary, historical and theoretical
generalization. Scientific novelty. For the first time article examines the work of the outstanding Ukrainian director
V. Sklyarenko from the perspective of Ukrainian theater development of the XX century and in the context of today’s
opera house challenges. Conclusions. V. the contextual dimension implicitly corrected Sklyarenko’s directing practice,
and the master’s dominant genres reflected the cultural and artistic priorities of his time. The formation of the director’s
creative method on the opera stage coincides with the significant rise of artistic life in the 60s when radical staging
innovations were perceived as defining criteria, and the leading concept of each work held a sense of freedom.
Sklyarenko’s long-term theatrical practice is a thorough comprehension and consistent extrapolation into each of Les
Kurbas’s directorial concepts of high professional culture and aesthetics of the theater, directed by artistic openness to
experimental innovations. V. Sklyarenko’s artistic concepts remain relevant in the theatrical practice of today, gaining
new life in modern opera productions. The study of the director’s experience is necessary first because the Ukrainian
opera theatre faces the fundamental of the revival of the national repertoire at the theatrical stage.