Культурологічні виміри режисерської практики XX ст. в Україні (на прикладі методології Володимира Скляренка)

Abstract

Мета роботи – виявити аспекти, актуальні для сучасної режисерської практики, що були розроблені та вдосконалені у творчій діяльності В. Скляренком. Методологія дослідження полягає у застосуванні таких підходів: культурологічного, історико-порівняльного, біографічного, міждисциплінарного, історичного та теоретичного узагальнення. Наукова новизна. У статті вперше досліджується творчість видатного українського режисера В. Скляренка в перспективі розвитку українського театру XX ст. та контексті культурологічних вимірів. Висновки. Режисерська практика В. Скляренка імпліцитно корегувалася контекстуальним виміром, а жанрові домінанти майстра віддзеркалили культурно-художні пріоритети своєї доби. Формування творчого методу режисера на оперній сцені збігається із знаковим піднесенням мистецького життя у 60-ті рр., коли радикальні постановочні новації сприймалися як визначальні критерії, а провідна концепція кожного твору дихала відчуттям свободи, підкреслювала національну самоідентифікацію. Багаторічна театральна практика Скляренка – ґрунтовне осмислення і послідовна екстраполяція у кожну з власних режисерських концепцій високої професійної культури й естетики театру Леся Курбаса, скерованої митецькою відкритістю до експериментальних новацій. Знахідки В. Скляренка зберігають актуальність у театральній практиці сьогодення, отримуючи нове життя в сучасних оперних постановках. Вивчення досвіду режисера є необхідним передусім тому, що перед українським оперним театром постає наріжна проблема відродження на театральному кону національного репертуару.