Режисура балету як адепт літературного твору на екрані

Abstract

Мета статті полягає у виявленні проблем адаптації балетних постановок, базованих на літературних джерелах, в аудіовізуальному просторі та визначенні наукових орієнтирів, що сприятимуть комплексному вивченню та аналізу феномену мистецтва балету в екранній площині. Методологія дослідження. В опрацюванні теми було застосовано міждисциплінарний підхід, що базується на використанні низки загальнонаукових методів, зокрема: система теоретичних методів (індукція, дедукція, ототожнення, комплексний мистецтвознавчий аналіз, синтез), що дала можливість опрацювати історико-фактологічну базу. Методи систематизації та узагальнення стали в нагоді задля аргументації самобутності феномена балету в контексті екранних мистецтв. Типологічний метод дозволив розглянути спільні художні принципи у творчих експериментах представників екранного і сценічного мистецтва. Крім того, було застосовано аналітичний і системний методи у своїй єдності, що необхідно для вивчення мистецтвознавчого аспекту проблеми. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні режисури як універсального й багатовекторного різновиду художньо естетичної діяльності; в уточненні взаємовпливу та взаємозбагачення сценічного, екранного мистецтв і літератури у використанні зображально-виражальних засобів; у визначені особливостей діяльності режисера через екранну адаптацію літературного твору та сценічних засобів балетного мистецтва у кіно- і телевізійних постановках, що вперше постало предметом спеціального дослідження; у виявленні оригінальних принципів побудови екранних творів, базованих на балетних постановках. Висновки. Доведено, що аудіовізуальна творчість режисерів сприяє широкій популяризації балетного мистецтва, балетмейстерів, артистів балету, а також в ставить під сумнів твердження теоретиків кіно і телебачення про небезпечність вторгнення сценічної культури на терени екрану.