Культурна спадщина як драйвер соціокультурного розвитку на сучасному етапі: ефективність регіональної моделі

Abstract

Мета роботи - аналіз теоретичних аспектів ефективного застосування регіональної моделі інтеграції об’єктів культурної спадщини з урахуванням особливостей проєктно-програмної діяльності в галузі культури. Методологія дослідження полягає у застосуванн культурологічного і синергетичного підходів, згідно з якими, культурна спадщина розглядається як синтез матеріальної та нематеріальної складової, як ціннісно-змістовна, складна та відкрита система, що саморозвивається, створюючи передумови для інтеграції традиційного змісту з сучасними культурними практиками. Також у роботі використано загальнонаукові методи (аналіз, систематизація теоретичних знань) та структурно-функціональний підхід, що є важливим у контексті розуміння та визначення місця культурної спадщини на сучасному етапі. Наукова новизна роботи полягає в розкритті значення регіональної моделі інтеграції культурної спадщини як теоретико-прикладного конструкту, спрямованого на ревіталізацію культурних пам’яток та об’єктів, активізуючи у такий спосіб модернізаційні процеси, пов’язані з економічним потенціалом територій. Висновки. В умовах тотальної цифровізації та глобалізації, дискусій про державну політику та управління, переходу від застарілої товароорієнтованої ідеї економічного розвитку до нової антропологічно орієнтованої стратегії розвитку зазнає змін концепція культурної спадковості. Особливої актуальності набуває проблема розробки та ефективного застосування регіональної моделі інтеграції об’єктів культурної спадщини на засадах програмно-проєктного методу. Регіональна модель реалізує на засадах традиційних та інноваційних практик технологію збереження історико-культурного та природного різноманіття з метою створення сприятливого середовища для самоорганізації культурного життя.