Культурологічний погляд на програму розпису купола та вівтаря православного храму

Abstract

Мета роботи – показати відмінність і взаємозалежність між програмами розписів купола та вівтаря православного храму і їх призначенням як найбільш сакральних просторів. Методологія дослідження полягає в застосуванні низки підходів: аналітичного – для осмислення літератури за темою статті; міждисциплінарного – при всебічному вивченні фактологічного матеріалу та набутті нових знань; системного – з використання цілого спектру методів: семіотичного, культурологічного, іконографічного, польового (збір наочного матеріалу), герменевтичного, описового, порівняльного, теоретичного узагальнення та ін. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше купол і вівтар православного храму розглянуто як нетотожно сакральні його частини й водночас найбільш сакральні храмові простори, що відображено в програмах їх розписів. Висновки. У внутрішньому просторі православного храму релігійні уявлення про «горній» і «дольний» світ, про сакральний і профанний простір конкретизовані за допомогою архітектури та священних образів, зафіксованих у монументальному церковному живописі. У храмі, який є священним за своїм призначенням, водночас помітні відмінності у вираженні святості. З погляду культурологічного підходу їх можна позначити бінарною опозицією «sanctus – sacer». Так, і в підкупольному, й у вівтарному просторі православного храму знаходять відображення основні церковні догмати та віровчительні істини, що підкреслює їхню сакральність у значенні sanctus. Водночас розпис сакрального простору купола відбиває православне вчення, відкрите кожному християнинові, тоді як розпис вівтаря підкреслює, що це місце служіння «посвячених», доступне лише священнослужителям, звершувачам церковних обрядів, переважно Євхаристії.