Епоха постмодернізму в контексті метанаративних установок

Abstract

Мета – визначити ключові ідеї та установи епохи постмодернізму через призму відмови від метанаративів. Методологія дослідження полягає в застосуванні методів аналізу й синтезу, систематизації фактів, порівнянні та узагальненні результатів дослідження. Методологічну основу роботи становлять положення структуралістської та постструктуралістської наратології і філософії. Наукова новизна полягає в спробі усвідомити та виявити ключові ідеї епохи постмодернізму та позначити роль метанаративів у контексті понять ідеалу, істини, універсальності. Висновки. Постмодернізм знайшов альтернативні шляхи духовного зростання, були побудовані нові форми відносин людей між собою, а також людини із суспільством. Постмодернізм «реабілітував» попередню культурно-мистецьку традицію, що активно руйнувалася в першій половині ХХ століття: реалізм, академізм, класика. Постмодернізм поєднував досвід минулого із досвідом сьогодення. Однак взаємовідображення подоб і повторів витіснило категорії метанаративів (об'єктивності, реальності, істини, універсальності, ідеалу). Так, постмодерністський мислитель, французький філософ-постструктураліст Жан-Франсуа Ліотар визначав постмодернізм як недовіру до метанаратив. Термін «метанаратив» замінив поняття «філософія історії». Метанаративи пов'язували історичні події в єдине оповідання, що охоплювало тривалі періоди часу. Використання терміна «метанаратив» в епоху постмодернізму вказувало на появу нового способу осмислення історії, культури та мистецтва відповідно до постмодерної концепції істини.