Аксіологія танцю в культурологічній парадигмі: традиції і сучасність

Abstract

Мета – розкрити методологічну парадигму культурологічного дослідження аксіології танцю на тлі теоретичної взаємодії традицій та сучасності. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер розвідки базується на поєднанні теоретичного обґрунтування традицій та практичного спрямування в сучасні наративи. Сила впливу змісту знання культури полягає в поясненні сучасного через минуле та в проєктуванні майбутнього поступу. Так ми розглядаємо методологічний ключ до розуміння діалектичної єдності феноменів традиції та новації в їх культурному розвитку. Єднальною ланкою між минулим, теперішнім і майбутнім є своєрідність історичного місця культури народу, його національний дух, заглиблений в етнокультурогенез. У статті зосереджено увагу на структурно-функціональному методі як провідному між традиціями й нинішніми історико культурними процесами, хронотопами культурологічної регіоніки від філософів давніх епох, митців літератури до провідних культурологів сучасної України. Наукова новизна. Розкрито взаємодію традицій із сучасною системою культурології на ґрунті аксіології танцю. Аксіологія танцю виступає феноменом у культурологічній парадигмі специфіки конституювання результатів танцювальної культури в просторі етнокультури. Висновки. Аксіологію танцю розглянуто в площині культуротворчого феномену. Висвітлено динаміку етичних цінностей у часопросторовій інтроєкції, які продукуються танцем та унормовуються як важливий компонент у системі соціокультурних зв’язків у збереженні традицій. Танець протягом тисячолітнього історико-культурного розвою демонструє духовну єдність народу, цілісність культурної парадигми як чинника ціннісної основи особистості, яка інтегрується в соціум, усвідомлюючи мотивацію духовних потреб.